Інтерв’ю з Романом Скрипіним. Про онлайн-ЗМІ, фейкову журналістику, євроінтеграцію та безвіз

Роман Скрипін запам’ятався мені колись історичною дискусією із одним політичним митцем. Співбесідник тоді так і не зміг згадати, коли почалась Друга світова, а Роман згодом пішов з Громадського і заснував власний проект.

У просторому приміщенні бібліотеки Вацлава Гавела у старому центрі Праги ще майже нікого, до ефіру лишається ціла година. Команда налаштовує обладнання, з кухні пахне свіжозвареною кавою і чеськими солодощами. На полицях навколо імпровізованої сцени стоять книги чеського президента, який зміг змінити історію своєї країни.

Роман слідкує за статистикою YouTube, час від часу перемовляючись із помічниками, на моніторі вже загорілась заставка UMN.

Романе, що таке UMN? Ukrainian Media Network — це все що я знаю

У мене виникла колись ідея, яку після відомих подій на Громадському вони продовжують використовувати як спільний бренд. Більш того, «Громадське» поводить себе як власник всієї системи мовлення і намагається будувати вертикальну структуру. Багато хто почав навіть говорити про те, що треба міняти бренд «Громадського».

Але в Україні вже є мережа громадських мовників, і їх багато. Це Черкаси, Дніпро, Львів, Запоріжжя, Одеса і так далі. І у кожного є право називатись Громадським. Всі вони почали воикремлюватись у єдину мережу, на яку глядачі збирали гроші.

Європейська Комісія виділила 980 тисяч євро, на які спільно з Громадським радіо планувалось створити шість медіахабів в Україні. Хаби не створили, а цей грант частково або повністю пішов не за призначенням.

Європейці радіють, що хоч щось створили. Але після цього виникає питання щодо спроможності кожної з організацій. Просто так давати мовникам гроші за існування — дуже погана історія. Вони ж мають розуміти, що роблять і для кого. Не всі це розуміють, тому у всіх «громадських» різна історія.

Прекрасний приклад — Запоріжжя, Одеси, Львова, Дніпра. Всі вони — автономні, ними ніхто не керує, і всіх я прошу через непорозуміння чи ще щось не руйнувати те, що вже було зроблено.

Наприклад, ми робили програму «Модернтокінг», як це не смішно звучить. Гомадське.Запоріжжя отримав на це ґрант від «Freedom House» і зробив міжрегіональну програму, де кожне місто підключалось на зв’язок по скайпу і виходив двохгодинний телеміст.

А UMN це глобальніший проект, у нас на нього далекі плани. Є українці в світі, у яких немає комунікаційного майданчика, Значить, його треба створити.

Тобто ви створюєте інформаційний майданчик?

Він більше комунікаційний, бо інформаційний створювати важче. Інформаційне агентство — це дуже дороговартістно і дуже конкурентне середовище. Для чого створювати щось, де ти конкурувати не будеш? Інформаційних сайтів-агрегаторів — велика маса, але ж вони фактично дублюють один одного, тому через них легше вкидати фейки.

Вкинули фейк — всі підхоплюють. А журналістам стало складніше працювати, бо все доводиться перевіряти.

Чудовий приклад — історія з Коломойським, у якого немає акаунтів в соцмережах, але багато сайтів поширили його «публічний допис».

Кожне Громадське виробляє контент і їм треба мати спільний канал, як ним обмінюватися. Жоден громадський мовник не може вести мовлення 24 години на добу, але якщо об’єднати зусилля, то можна організувати один канал, який потім можна виводити в будь-яку зручну форму. А в Україні зручно виводити в те, що називається OTT-послуга або IPTV. Вона не ліцензується Національною радою з питань телебачення та радіомовлення.

Окрім того, можна вийти на супутник, оминаючи українські закони. Інтернет теж ніяк не регулюється, тому що найпростіше — це мовити в інтернеті. У нас є бажання створити студії — в Празі і в Берліні, а потім мовити в інтернеті.

Цифри говорять про те що треба орієнтуватися на інтернет, на завтрашній день, а не на вчорашній.

Потрапити в кабельне мовлення важко, головна проблема — це ліцензування. В інтернеті теж дотримуються авторських прав, але діяльність ніяк не ліцензується. А на телебачення ми не ліземо, хоча і з’явимось там. Коли і як — не скажемо. Ще ми мали розмову з послом України в Празі щодо чеської студії, обговорювали співпрацю, але це довгий процес.

В інтернеті простіше вийти в ефір, але все одно потрібна студія.

В Прагу ми зібрали ефірну апаратну прямо в бібліотеці, все обладнання привезли з Києва. А у випадку телеканалу це не так просто було б зробити.

Більш того, наша апаратна дає 4к-якість в HD. Ми мовимо за графіком, кілька разів на тиждень з київської студії. Ми маємо обмежений ресурс, я прихильник поступового розвитку, а не інтенсивного. У випадку інтенсивного відразу виникає проблема з кадрами. З адекватними людьми.

А як справи з інвестиціями?

Інвестиції — це теж питання, бо з розвитком треба швидше шукати гроші. Не можна рости дуже швидко.

Є велика аудиторія українців в світі, які живуть в Європі, в США і інших країнах, де є громади. Але вони розрізнені. Яневський постійно повторює, що в Чикаго є п’ять українських радіостанцій.  І кожна з них дає якійсь кволенький продукт.

Слабкого продукту можна наробити багато. Або один хороший.

Українських організацій в світі дуже багато, ми маємо за мету надати їм комунікаційний майданчик. Хочемо працювати і в Чехії, подивитися наскільки це буде прийнято аудиторією. Українців в Чехії багато. Порахувати важко, але їх багато.

Йдеш по Празі і скрізь зустрінеш українців: на касі в супермаркеті або обслуга в готелі. Або на Вацлаваку купиш сосиску і тобі її українці продають. Є успішні приклади, які тут бізнес ведуть, а є заробітчани.

Думаю, українцям потрібен такий майданчик, але робота над ним ще триває. Skrypin.ua створювався поступово?

Skrypin.ua якраз з’явився спонтанно. Була зареєстрована торгова марка і треба було щось робити. Ми зробили перший ефір, коли поїхали в травні до Одеси. І всі почали питати: «Коли ви почнете робити ефіри?». Ну гаразд, будемо робити ефіри. Це все дуже просто відстежити, якщо подивитись на аналітику на YouTube. А я на аналітику YouTube спираюся в першу чергу, тому що тут нікого не надуриш: скільки в тебе глядачів і переглядів.

Skrypin.ua — це проект, який з’явився спонтанно і несподівано для нас.

Спочатку все було спонтанно: тут є можливість вийти, тут немає можливості. Техніку брали, переносили, знову збирали, а це дуже важко, тож треба було щось придумати. І ми собі вирішили зробити квартирник і ефіри на даху.

Коли треба було запускати проект, то ми зробили це з Данилою Яневським. Поки я їздив до Вільнюса, він вирішив зробити ефіри про президентські вибори в США. Ми побачили, що є запит на думки людей, які не поширюються традиційними ЗМІ.

Мабуть, є запит на аналітику, тому що фактів багато, а грамотної аналітики — ні

А що з аналітикою? Розмова двох розумних людей — це вже є аналітика, чи ні?

Дивлячись, що вони говорять.

Правильно. В Україні є насичене інформаційне поле: новини, щотижневі шоу, це постійний білий шум. Є купа інформаційних каналів які просто продукують білий шум.

Навіть на інформаційний канал, наприклад, «112», приходять експерти, які просто сидять і говорять потрібний відрізок часу. Вони змушені забивати ефір, а ми ефір не забиваємо, бо запрошуємо персоналії, з якими хочеться говорити.

Ці люди теж можуть помилятись. Як у сучасному світі боротись із неправдивими новинами? Із пропагандою?

А боротися — ніяк, просто перевіряти інформацію. Перевірка фактів — це ж не боротьба, а це професійна діяльність журналістів, про яку вони забувають. При чому, перевірка має відбуватися перехресна. Тобто ви спитали у одного джерела, а потім у другого, а бажано ще третє запитати.

А пересічному громадянину треба думати головою.

І більше ніяк. Боротися з поширенням недостовірною інформації неможливо. Ніякий закон, ніякі позови судові не спрацюють.

А що буде далі з українськими ЗМІ?

У нас немає медіаринку. Українські ЗМІ будуть масово закриватись, тому що вони збиткові. Вони зазвичай живуть за рахунок олігархічних капіталів, чиї інтереси лобіюють. Поки капітал є — вони живуть.

Більшість ЗМІ дуже дорогі в утриманні, а олігархи не є медіафахівцями. Якщо я буду оперувати цифрами, скільки коштує утримання медійного проекту, то багато хто здивується, що це не так і дорого. Якби це було не так, вже всі громадські позакривалися, і ми б закрились.

Мова йде про медіа, ще треба відокремити телеканали. Наприклад, канал Савіка Шустера коштував мільйон доларів в місяць. Тому він і став робити своє шоу, але вже без виходу на супутниковий канал. Працював в інтернеті.

В інтернеті працювати простіше, але чи готові українці платити за такий контент?

Я не знаю. Я збираю допомогу, але її не так багато як хотілося б або здавалося б. І тому медіаринку немає.

Прогноз обсягів телевізійного ринку на 2017 рік складає 177 млн доларів. На всю країну. А це дуже небагато в рамках держави.

Цей ринок впав в десять разів.

Наша держава якось намагається впливати на вас або допомагати?

Не треба, нехай держава подалі буде від цього всього. Менше державної уваги — міцніше стоїш на ногах. У нас є приклад створення «Суспільного», на якому не знайшли гроші на наступний рік в бюджеті. Це називається профанація.

Розкажіть про цікаві моменти під час зйомок

Доводиться на рівному місці придумувати якісь рішення. Написали сценарій, запросили гостей, а далі нічого не плануємо. Бо, наприклад, іноді доводиться міняти гостя за кілька годин до ефіру. Будь-хто може не прийти.

Був на пляжі курйоз, ми тоді вели пряму трансляцію і позаливали всі інтернет-роутери. Вони згоріли, і у нас не стало інтернету. Іншого разу ми хотіли поїхати з Затоки, тут почався буревій і всі намети разом із технікою знесло.

Це вже не курйоз, а стихійне лихо. Які ЗМІ ви читаєте?

Я читаю всі інформаційні агентства. УНІАН, РБК-Україна, їх навіть друзями можна вважати. Вони ведуть бізнес в той спосіб, в який можуть.

В Україні заблокували російські соцмережі і сервіси. Ваша думка?

Я про це не думаю, бо таким не користуюсь. Але це питання національної безпеки. Для прикладу із Катаром розірвали стосунки моментально, а Україна із Росією рве потихеньку. Більшості людей ліньки займатись обходами, тому вони просто не користуються тими сервісами.

Блокування, потім безвіз. Скасування віз в ЄС для українців — це добре?

Це революція світогляду, яка пришвидшить нашу інтеграцію до Європи. Біля центру видачі паспортів стоїть натовп з кількох сотень людей, які чекають на нові документи. Значить, людям це треба. Ми зможемо жити європейським життям, цікавитись європейськими новинами, а не російськими. Нехай люди побачать, що таке Берлін, Париж.

Про це багато написано, алевсе одно треба побачити, щоб мати свою думку. Джинса, продажні новини. Як ви до цього ставитесь?

Я відразу бачу, де продажна новина. Бачимо з американського досвіду, коли американські ЗМІ могли це собі дозволити на президентських виборах. Тож казки про об’єктивність ЗМІ і демократію можна мені не розказувати.

На медіаринку хочеш або не хочеш — але будеш пропагандистом. Ти будеш поширювати інформацію і брати на себе відповідальність. Ти ведеш за собою інших людей (п’ять, десять або мільйони), тому маєш певні стандарти, поняття порядності та моралі. Це вже перетворилося на інтернет-мем — «стандарти BBC».

Будь-яке ЗМІ — це живий організм, журналісти постійно пишуть і сткикаються з прецендентами. В Британії право прецедентне, тому там і з’явилися їх «стандарти».

Стандарти BBC — це книжка прецедентів, з якими вони стикалися. Це як журналістська Біблія для них зараз.

Більш того, у BBC є певне фінансування, Якби я мав таке фінансування, тоді я готовий був би говорити про стандарти BBC. А коли це суспільне мовлення, то це повна маячня. У поляків це «громадське телебачення» — це повністю залежний політичний орган.

А Deutsche Welle?

Це іномовлення, так само як Голос Америки або Радіо Свобода. Американці не можуть дивитися Голос Америки, бо він заборонений в самих США.

Давайте повернемось до України. Що ви робили на Громадському?

«Громадське Київ» — це наш проект, громадська організація. В Україні жоден з регіональних мовників не підпорядкований Громадському в Києві на вулиці Суворова 4/6. Хоча вони і намагалися вибудовувати вертикальну структуру, підім’явши всіх під себе.

Всі ці «громадські» створювались поступово. Але в якийсь момент київський офіс перестав фінансувати всі організації, з якими мав контракти. І змінив домен, бо hromadske.tv належить мені, відповідно до Женевського арбітражу.

Моя точка зору — Громадське має бути горизонтальною структурою.

Після того як мене позбулися в певний спосіб, їхньою ідеєю була побудова вертикалі. А місцевим журналістам краще знати, що відбувається на місці. Наприклад, що я можу знати про Полтаву? Вже нічого.

Як ви вивчили українську?

В російській школі. У нас у дворі майже всі були або україномовними, або такими, що говорили суржиком. Тому Полтава не така вже й російськомовна. Наш клас ставав на дві третини меншим, коли проводились уроки українською.

Діти військових могли відмовлятись від уроків українською, а я — ні.

Українська має бути основною державною. А якщо хтось хоче мати вивіску російською, то будь ласка: зроби спочатку українською, а потім за свій рахунок дублюй російською, яка має бути меншою за першу. Вступити до ВНЗ, отримати громадянство — все це має вимагати знання української. «Мне так удобно, это мои права» — це не працює.

Той же Дорн чи Лобода обрали собі свій шлях, співають в Росії, Білорусі і Казахстані. Це їх вибір, стрибнути зі скелі в такий спосіб я не можу їм заборонити. А багато хто зі співаків обирає українську і співає нею, тому що їм дають ефіри, їх слухають в Україні.

У нас в Полтаві не було російськомовної преси, всі газети були україномовними. Я прийшов працювати в газету і писав російською, мої статті потім треба було перекладати. Одного разу перекладач мені сказала: «Я більше не буду перекладати, я вже задовбалася. Пиши українською». Довелось вчити.

Всі ми знаємо, що нічого не знаємо. Дякую і цікавих вам ефірів!