«16 січня якось передчасно настає», — невесело жартують українські журналісти, обговорюючи ініціативу Держспецзв’язку реєструвати sim-карти. Нагадаємо, що подібна норма увійшла до так званого пакету «диктаторських законів», ухваленого 16 січня 2014 року. Однак після втечі Януковича їх скасували. Чому ж законодавці знову повернулися до цього проекту?
Чиновники вважають, що реєстрація абонентів мобільного зв’язку допоможе силовикам боротися зі злочинністю, в тому числі й кіберзагрозами. Пояснення доволі стандартне:
Проект розроблено для ідентифікації абонентів мобільного зв’язку. Це вплине на якість телекомунікаційних послуг (чому?, — прим. ред.) і дозволить забезпечувати національну безпеку та запобігати правопорушенням, — йдеться в пояснювальній записці.
Законодавці хочуть наново ввести фіксацію мобільних апаратів за IMEI. Така система контролю працювала в Україні з 2009 по 2014 рік.
Але повернімося до sim-карт. Згідно з задумом Держспецзв’язку оператори й абоненти повинні будуть підписати договори. У письмовому вигляді або в будь-якому іншому.
За інформацією видання «Ліга.Бізнес», Національна комісія з питань регулювання зв’язку схвалила законопроект, але із зауваженнями. Зокрема, її члени запропонували дати більше часу на впровадження змін, а саме півроку замість запропонованих трьох місяців. За цей час абоненти, які отримують послуги, так би мовити, знеособлено, повинні будуть надати свої особисті дані операторам.
До 19 серпня Держспецзв’язок приймає пропозиції. Потім проект спрямують на розгляд до парламенту. Це означає, що ухвалити його можуть вже восени.
Замість епілогу
У травні 2016 року асоціація операторів GSM повідомляла про те, що практика реєстрації sim-ок існує більш ніж у 90 країнах. Однак у жодній з них немає послідовного підходу до врегулювання цього питання в рамках трикутника «оператор — держава — абонент».
Навіть більше, немає даних про те, що обов’язкова реєстрація хоча б будь-де та будь-яким чином призвела до зменшення злочинності.
Це як рашка та денере