Перша асоціація, яка спадає на думку після такого заголовка, — це науково-фантастичний серіал «Чорне дзеркало». Точніше, один із його епізодів, де дівчина замовила робокопію свого загиблого хлопця.

До його процесора завантажили весь можливий цифровий архів даних: фото, відео, листи, акаунти у соцмережах.

Якщо без спойлерів, то ідея була не дуже вдалою, бо життя не стоїть на місці, і людині не варто зупинятися в якійсь одній його миті. Але швейцарське похоронне бюро Fenix має власну думку щодо цього.

Та спочатку про саму технологію. Мова йде про ботів, створених за допомогою штучного інтелекту.

«Ми цього не усвідомлюємо, але доволі часто нам доводиться розмовляти з подібними роботами у чат-форумах різних підприємств. Ми можемо думати, що говоримо з людиною, але це не так. Наприклад, у нашого агентства також є власний бот, який відповідає на питання щодо похорону. Це програма, але вона реагує, як людина», — каже Шарлотта Руніус, директор Fenix.

Саме цей службовий бот наштовхнув працівників бюро на ідею створення цифрової копії померлої людини.

«Це звучить, як наукова фантастика, але така технологія вже існує», — запевняє Шарлотта.

За її словами, такий бот міг би підтримати просту розмову, наприклад, про погоду. Та він не зможе поділитися своїми враженнями про новий фільм, бо не здатен створити щось нове.

«Сто років тому на згадку про померлого майже нічого не залишалося. Трохи пізніше — лишалося кілька фотографій. Зараз ми маємо фото та відео, які фіксують всі етапи життя», — зауважує пані Руінус.

На її думку, цифрові копії просто будуть доповненням до такої спадщини. Водночас голова Fenix розуміє, що така можливість сподобається геть не кожному:

«Та мова йде лише про збереження інформації. Бот не має власної свідомості».

Зараз похоронне бюро шукає 10 добровольців, які погодяться взяти участь у пілотному проекті. Вони мають надати всю необхідну інформацію, а також дозволити увічнити себе на аудіо та відео. Так, поки що йдеться лише про текст. Але наступний крок — це відтворення голосу та зображення.

«Мене тішить думка, що, якщо мій чоловік помре раніше за мене, я все одно зможу проводити час у його компанії», — запевняє Шарлотта.

Закінчив журфак у славному місті Запоріжжя. Сім років працював за фахом у місцевих газетах. 2013 року переїхав до не менш славетного міста Лева. Але це була не єдина зміна у житті – з того часу Інтернет став мені і за редакцію, і за газетні шпальти

Коменти