Якось нудним суботнім вечором я гортав стрічку фейсбуку, намагаючись знайти щось цікаве. Раптом поміж рецептів консервації і постів про політику нахабно вискочила реклама Тіндера. Великі букви на півекрану блимали та з наполегливістю продавця-консультанта пропонували скачати їхню програму.

Бог обдарував мене симпатичним обличчям — чимось середнім між Джастіном Бібером і Олегом Винником, тому проблеми знайомства з прекрасною статтю у мене не було. Але цікавість взяла своє. Я про всяк випадок озирнувся, щоб впевнитись, чи сам у кімнаті, і почав процес реєстрації. Обрав найкраще фото на аватар, заповнив інформацію і почав лайкати красивих дівчат.

Після кількох годин марних спроб достукатись хоч до когось, я опустив руки. Більша частина жінок мене ігнорувала, а решта — відправляла до чорного списку, де, ймовірно, я губився в натовпі турецьких залицяльників.

Я зайшов на кухню і відкрив шафку, де, наче черговий в наряді, стояла пляшка бехерівки. Після кількох ковтків цього гидотного пійла мої очі вже дивились крізь вікно на совкову архітектуру нічного міста, а голова наповнилась роздумами.

Я почав думати про те, наскільки різною людина може бути в соціальних мережах і в реальному житті.

Твітер

От у твіттері з такою проблемою я не зустрічався ніколи. Ставши мікроблогером у далекому 2013-му, я з псевдонімом і аватаркою одного з героїв коміксів, почав писати про різні життєві ситуації крізь призму іронії. Іншим користувачам це подобалось, тому число моїх фоловерів і лайків почало стрімко рости.

Згодом прихильниці почали стукати в приватні повідомлення з метою знайомства, а декотрі з них ледь не знімали спідню білизну через голову. І зверніть увагу — ніхто з них не знав, як мене насправді звуть і як я виглядаю.

Твіттер — це специфічна соцмережа, де більшість користувачів анонімно пише те, про що реально думає, без лицемірства і страху бути висміяним. Принаймні знайомими.

Інстаграм

В Інстаграмі все з точністю до навпаки. Там не заведено скаржитись на життя і мати поганий вигляд. Навіть якщо ти працюєш токарем на заводі, то в інстаграмі мусиш виглядати, як Дон Корлеоне.

Деякі люди так стараються показати свій соціальний статус, що не помічають, як ведуть паралельне життя в інтернеті. Беруть айфони напрокат, дорогі машини, або інші коштовні речі, лише для того, щоб розбурхати заздрість інших.

Сьогодні в Інстаграмі ти ефектна жінка, що елегантно позує у вечірній сукні біля айфону і квітів, подарованих чоловіком на восьме березня, а ще кілька днів тому отримала каструлею по голові від того ж самого залицяльника.

Фейсбук

Фейсбук минулого року піддався хвилі еміграції старшого покоління з болота, що зветься «однокласниками», тому в стрічці тепер можна побачити кулінарні рецепти, календарі для сприятливого періоду посіву бурячків, ну і звичайно, політичний холівар.

Совкові пабліки з пласкими жартами вже активно почали видурювати лайки з довірливих пенсіонерів.

Телеграм

Телеграм — це ковток свіжого повітря у прогнилому і затхлому інтернеті. Дев’ять з десяти ваших знайомих скажуть, що не чули про таку соцмережу, а хто чув, той вважає її поганим аналогом Вайбера.

В Телеграмі переважно сидять прогресивні люди. Його стрімкий розвиток призводить до того, що майже кожен користувач заводить свій тематичний телеграм-канал. Хтось шукає слави, хтось — грошей, але всі без винятку міряються між собою кількістю читачів.

Коли я завів свій канал два роки тому, в мене було десять підписників, бо ще майже ніхто в Україні про «тєлєгу» не знав («тєлєгою» тепер називають телеграм).

Зараз цей месенджер нагадує работоргівлю, в котрій замість рабів продають і купляють підписників.

Я зустрічав багато паскудних каналів, котрі мали кількатисячну аудиторію, а також зустрічав цікавих авторів, у яких лише кілька підписників. Це доводить одну просту істину: «За гроші можна розкрутити будь-що». Все, як у житті.

«Ти можеш писати, як Хемінгуей, але який з цього толк, якщо про тебе ніхто не знає».

Єдине, що об’єднує всі соцмережі — це твій статус в них. Що більше фоловерів — то авторитетніша твоя думка, навіть якщо це повна нісенітниця. На всіх чіпляють ярлики тисячників, десятитисячників, стотисячників. Людей ділять на касти. Найвища каста задає тон, диктує моду.

Тому за лайки йде змагання і люди б’ють одне одному морди, в переносному значенні, звісно. А реальне життя — хіба воно таке важливе?

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці

Людина кількох слів і заплутаних дій. Альтруїст, мікроблогер, нонконформіст. Автор телеграм-каналу «Груз 250».

Коменти