Нещодавно вчені вже змогли навчити людський мозок керувати біонічними кінцівками силою думки. Але цей процес був далеким від ідеалу, чи, точніше, від звичної для багатьох взаємодії, бо бракувало відчуття присутності цієї кінцівки.

Нещодавно світлі голови з Клівлендської клініки нарешті змогли встановити кінетичний зв’язок, тобто налагодити сигнали нервової системи.

Автори зазначають, що пацієнти з протезом мусять весь час дивитися на свою штучну руку, аби переконатися, що вона тримає чашку. Але здорова людина утримує все інстинктивно. Відтепер це незриме відчуття може стати буденністю для тих, хто користується протезами.

Учені створили нейронний двосторонній інтерфейс, який генерує цей зворотний зв’язок і дає мозку відчуття, що ця біонічна рука є частиною тіла.

Інтерфейс передає вібрацію нервовим закінченням у місцях реінервації — звідти, де були ампутовані нерви, сигнал перенаправляється на ті м’язи, що залишилися. Тому мозок вважає, що ця кінцівка справді існує.

Під час випробувань пацієнти могли не лише виконувати дії, не поглядаючи на свої протези, а й робити це з тією ж легкістю, що й фізично здорові люди. Також важливо, що протез відчувається, як справжня кінцівка, а не електронний пристрій, прикріплений до тіла.

Поки цей зворотний зв’язок неідеальний. Але в майбутньому вчені хочуть направляти точніші сигнали задля більшої природності. Водночас вони зазначають, що цей процес потрібен, аби просто встановити такий інстинктивний зв’язок, тому вони не будуть його надто ускладнювати.

Хай там як, але вже незабаром пацієнти з ампутованими кінцівками витрачатимуть менше часу на тренування, що допомагають їм звикнути до своїх протезів.

Нагадаємо, що ми писали про український інтелектуальний біонічний протез вартістю всього 15 тис. грн:

У Сумах створили інтелектуальний біонічний протез вартістю всього 15 тис. грн

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці

Закінчив журфак у славному місті Запоріжжя. Сім років працював за фахом у місцевих газетах. 2013 року переїхав до не менш славетного міста Лева. Але це була не єдина зміна у житті – з того часу Інтернет став мені і за редакцію, і за газетні шпальти

Коменти