У психології є поняття перфекціонізму — це риса особистості, яка передбачає завищений рівень вимог до себе і орієнтацію на стовідсоткову досконалість у будь-яких справах, навіть у дрібницях.

Здавалося б, хіба погано, коли людина прагне досконалості?

Серед психологів є популярна байка на цю тему. До лікаря приходить пацієнт, який нарікає на стрес через роботу. Виявляється, чоловік працює на овочевій базі сортувальником апельсинів.

Йому треба класти стиглі фрукти до одного ящика, недозрілі – до другого, а до третього – гнилі. І він скаржиться: «Розумієте, лікарю, щохвилини я мушу розв’язувати життєво важливі питання, а це так виснажує!»

Можна було б посміятися, але ситуація дуже сумна. Бо люди, у яких перфекціонізм розвинутий надто сильно, не усвідомлюють, що насправді не всі справи є «життєво важливими».

Що іноді можна розслабитись чи навіть схибити. Ось тут виникає найбільша проблема.

Перфекціоніст панічно боїться припуститися навіть найменшої помилки. Він вважає, що в такому разі оточення його зневажатиме, тицятиме в нього пальцем. І цього сорому він не переживе.

Найкращий учитель – власні помилки

Надмірний перфекціонізм називають ще «комплексом відмінника». Ви, мабуть, спостерігали, як перед відповідальною контрольною на перерві відмінник стоїть із підручником, повторює матеріал і тремтить від жаху.

А трієчник гасає собі з м’ячем на шкільному стадіоні і біжить до класу, коли лунає дзвінок на урок.

І може статися так, що вони обоє отримають середній бал, «шістку» або «сімку». Для одного це буде море щастя, для іншого — сльози.

Чи правда, що колишні трієчники досягають більших висот, аніж відмінники? Як не дивно, але це так. Бо вони є більш легкими, сміливими, не бояться ризику і не впадають у відчай від невдач. А отже, на роботі вони вчаться не з підручників, а із життя, на власних помилках!

Нормальний чи хворобливий?

Перфекціоністів можна умовно поділити на дві категорії. «Перфекціоніст нормальний» робить свою справу відповідально, якісно, але при цьому здатен зрозуміти, що важливо, а що ні. У випадку невдачі він не опускає рук, а йде далі.

Натомість «перфекціоніст хворобливий» береться за все так, ніби це вирішальний момент його життя. Він не вміє ділити речі на головні та другорядні. За все, що робить, переживає наперед.

Його виводить із рівноваги будь-що. А якщо зазнає фіаско, він не може опанувати себе і виправити помилку. Почувається пригніченим, нещасним, безпорадним.

Скажімо, для студентки, котра змалечку не припускалася не те що помилок, а й помарок у зошитах, «четвірка» на іспиті в університеті стає символом поразки. Вона сприймає цю, по суті, високу оцінку як вирок власній непрофесійності. Але ж насправді це не так!

Я ж так стараюся!

Це може здаватися парадоксом, проте перфекціоністи аж ніяк не є найкращими працівниками. Так, вони мають гарні теоретичні знання. Однак не вміють адекватно оцінити ситуацію, визначити важливі й другорядні справи.

Над одним папірцем можуть просидіти кілька годин, а тому досить повільні в роботі. Вони заглиблюються у проблему, але не вміють подивитись на неї з різних боків. Крім того, вони конфліктні, зверхні, погано контактують із людьми, не завжди правильно реагують на критику.

Перфекціоніст майже завжди вважає, що його начальник менш компетентний, аніж він сам.

Одне просте правило

Жертви хворобливого перфекціонізму, або «комплексу відмінника» схильні до депресій, психічних розладів та навіть самогубств. Ось типові думки і переконання перфекціоніста:

  • Бути найкращим — мета мого життя.
  • Якщо я беруся за справу, мушу зробити її досконало, краще за всіх.
  • Якщо я схиблю, мені цього не пробачать.
  • Припускаються помилок лише ледарі та нездари.
  • Мені не потрібне матеріальне підтвердження мого успіху.
  • Мене дратують некомпетентні люди.
  • Я спілкуюся лише з тими людьми, від яких можу почерпнути щось корисне і цікаве.
  • Щодня мушу працювати над собою, удосконалюватися, бо ще багато чого не знаю.
  • У моїх знаннях є дуже багато прогалин. Боюся, що хтось може це помітити, бо то ганьба для мене!

Але, на жаль, перфекціоністи не знають одного простого правила, а саме: іноді помилки бувають дуже корисними! Знань вони не відбирають, а примножують! Бо тепер ти точно знатимеш, чого робити не слід.

Якщо вони це засвоять, то стануть хорошими конкурентами для «трієчників».

Активіст за права курців. Нікого не чіпаю. Час від часу публікуюсь в журналі «Фокус».

Коменти

Юрій

Текст публікував точно не перфекціоніст :-)