Людей, які вважають, що за всіма нами стежать («Великий брат», «корпорації», «держдеп» — потрібне підкреслити), називають параноїками. Та останні події щодо витоку інформації свідчать про те, що всі ми перебуваємо під збільшувальним склом, яке працює в автономному режимі. І йдеться не лише про історії переглядів у вашому браузері або відстеження вашого місцеперебування, а й про конфіденційність телефонних переговорів. Коротше, так, нас слухають.

До такого висновку дійшов Сем Ніколс, дописувач Vice. Ще два роки тому з ним трапилася дивна пригода. Він сидів із другом у барі, де вони згадували свою подорож до Японії, і, як це зазвичай буває, мріяли колись її повторити. А наступного дня у Facebook-стрічці, як першого, так і другого, з’явилися рекламні оголошення з пропозицією придбати дешеві квитки до Токіо.

Збіг?..

Автор розслідування Сем Ніколс

Щоб знайти відповідь на це питання, Сем звернувся до Пітера Ханнайя, старшого консультанта з безпеки фірми Asterisk. Той підтвердив здогадки Ніколса — так, нас слухають, але хвилюватися не варто.

Пітер звернув увагу свого співрозмовника на те, що смартфон починає записувати, коли користувач вимовляє певний тригер. Наприклад, «Ей, Сірі» або «О’кей, Гугл». Фахівець певен, що подібні тригери є і у Facebook, і в Instagram, і в інших додатків. Але на що саме вони реагують, можна тільки здогадуватися. Сторонні app мають доступ до мікрофона і час від часу відправляють аудіофайли з вашого смартфона, однак вони зашифровані.

Щоб підтвердити або спростувати слова Пітера, Сем вирішив поставити експеримент — протягом п’яти днів він промовляв певні фрази, які можна вважати тригерами. На кшталт «я знову збираюся піти вчитися до університету» або «мені потрібні дешеві сорочки для роботи».

«Раптом мені стали пропонувати курси в різних університетах і дешевий одяг різних брендів… А після телефонної розмови з другом, коли я пожалівся, мовляв, мені бракує місця для зберігання даних, у моїй стрічці з’явилася реклама дешевих сховищ на 20 Гб», — пише він у своїй статті.

«Я ніколи не бачив цієї реклами «якісного одягу», допоки не сказав своєму телефону, що мені потрібні сорочки», — каже Сем.

Пітер, почувши цю історію, запевнив Сема, що компанії не продають інформацію напряму рекламодавцям, бо у цій галузі працюють трохи інші механізми.

«Вони не кажуть: «Ось вам перелік людей, які є вашою цільовою аудиторією». Їхня пропозиція: «Дайте нам грошей, і ми подбаємо, аби ваша цільова аудиторія побачила вашу рекламу», — зазначив експерт.

З іншого боку, більшість компаній, які збирають дані, розташовані у Штатах, а це значить, що за потреби спецслужби зможуть отримати до них доступ, вважає Ханнай. Та цього слід остерігатися людям, яким є що приховувати через специфіку своєї роботи — юристам, журналістам тощо. У таких випадках важливу для вас інформацію краще передавати особисто, залишивши де-небудь свій телефон.

А для тих, хто живе нормальним життям, немає жодної загрози, запевняє Пітер:

«Це всього лиш продовження рекламних традицій телебачення. Тільки замість аудиторії в прайм-таймі тепер вони відстежують відвідувані вами сайти. Це не дуже добре, але я не думаю, що більшості людей це чимось загрожує».

Закінчив журфак у славному місті Запоріжжя. Сім років працював за фахом у місцевих газетах. 2013 року переїхав до не менш славетного міста Лева. Але це була не єдина зміна у житті – з того часу Інтернет став мені і за редакцію, і за газетні шпальти

Коменти

Гордодум

Новина правильна. Висновки пропагандистські.