Організовані за територіальним принципом шляхтичі окупованої Московією частини «двоєдиної держави трьох народів» Речі Посполитої почали розшукувати відповідні документальні підтвердження в архівах. Тут виникла перша проблема. Більшість документальних збірок зникли разом з їхніми сховищами: війни, пожежі, стихійні лиха, миші, повені (додати своє).

Просто уявіть собі: не дай Боже, у вас одномоментно зникли всі документи про освіту, паспорт, документи про право власності на квартиру, будинок, земельну ділянку, авто, свідоцтва про народження дітей і так далі й тому подібне. Масштаб такого «геморою» та його практичні наслідки потребують додаткового пояснення? Отож бо й воно…

За часів РП підтверджувати документально свій шляхетський статус особливої потреби не було – всі знали всіх (і це без Googl’у, тільки уявіть собі!!). Шляхетські родини існували століттями, кожен знав, до якого «гербу» належить (красиві картинки тут) і як йому з тим жити.

І що з того випливає:

Були й такі, хто, скориставшись новими умовами, умовами окупації, незнанням окупаційної влади людей та місцевих реалій, намагався в будь-який спосіб привласнити собі привілейований статус. Іншими словами, скориставшись несподіваною плутаниною, незаконно піднятися «догори», реалізувати upshifting.

В абсолютних цифрах картина така: «люстрацію» на приналежність до російського вже дворянства пройшло десь 70 000 колишніх шляхтичів. В їхній приватній власності перебувало десь 3 000 000 млн селян (хлопів, «бидла», «собачої крові»). Це без членів родин.

Ще раз: це в наші часи, народившись в глухому мізерному селі/містечку, людина завдяки природним здібностям може стати Президентом України (наприклад Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович). У ті часи приналежність людини до того чи іншого стану НА ВІКИ ВІЧНІ визначала для неї та для її нащадків весь обсяг прав та обов’язків, нерозривно пов’язаних із місцем на соціальному щаблі.

Самозрозуміло, за таких умов не могла не виникнути індустрія виготовлення фальшивих та напівфальшивих «документів», які мали підтвердити шляхетний статус пред’явника, але сьогодні я не про це.

У середовищі тотально писемної шляхти почали виготовлятися, обговорюватися, розповсюджуватися різноманітні тексти, записки, дослідження, нотаріально завірені покази свідків, які за умов відсутності формально дійсних папірців мали стати беззаперечним підтвердженням благородного походження подавачів.

Папірці такі подавалися для затвердження на розгляд нових властителів.

Саме в такий спосіб і виникла перша узгоджена версія «українського» минулого. Версія, яка з тими чи іншими доповненнями, додатками, вилученнями дожила до наших днів.

Далі буде.

Данило.

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Коменти