З чим у нас асоціюється Швеція? З дивовижною природою, грошима, Ikea, врешті-решт. Та донедавна побутував ще один маркер, що був одним із найдивовижніших досягнень країни у публічній сфері. Починаючи з 2011 року, Шведський інститут довіряв офіційний акаунт країни у Twitter новому випадковому шведу, який міг твітити все, що йому заманеться. Мета — демонструвати державу через найрізноманітніших її громадян.

Та цього місяця проект помер. Після 365 кураторів-дописувачів, 119 тис. фоловерів та 200 тис. твітів, нинішній володар логіну та пароля, Ерік, буде останнім пересічним перехожим, який мав можливість писати від імені країни все, що заманеться.

Журналісти The Verge зазначають, що, коли цей проект розпочинався, інтернет був зовсім іншим. Та й Twitter тоді ще не був таким центром обміну думок та новин, яким ми його знаємо зараз.

Перший куратор, Джек Вернер, написав жарт про… мастурбацію (на офіційній сторінці, нагадуємо). Так він отримав прізвисько «швед, що мастурбує».

Далі — більше. Один із дописувачів запитав «Що лякає євреїв?», і цим викликав шквал критики. Потім була «війна» з данськими колегами.

Та згодом в інтернеті перестали жартувати, бо розцвіли кібербулінг, маніпуляція, дезінформація. Першою ластівкою стала кампанія Gamergate, націлена проти жінок в ігровій індустрії. 2016 року подібний тренд зачепив і обліковий запис @Sweden. Саме жінки-дописувачки почали отримувати на свою адресу невмотивовані прокльони. Тоді ж координатори зі Шведського інституту вдалися до кардинальних заходів. Якщо раніше забанених користувачів розблоковували, щойно зміниться куратор, то після тих подій бан став довічним. Того ж року пролунали перші сумніви, чи варто продовжувати проект.

«Це була новаторська ініціатива. Відтоді інтернет та соціальні мережі дуже розвинулися. Та кожен проект має свій фінал і тепер ми маємо рухатися далі», — зазначено у заяві щодо припинення проекту.

Закінчив журфак у славному місті Запоріжжя. Сім років працював за фахом у місцевих газетах. 2013 року переїхав до не менш славетного міста Лева. Але це була не єдина зміна у житті – з того часу Інтернет став мені і за редакцію, і за газетні шпальти

Коменти