2016-го року в Броварах сталося маленьке диво — там на світ з’явилася дитяча школа робототехніки BroBots. Це некомерційний проект, мета якого — ні, не розважати малечу, а вчити. Зокрема паяти, збирати корпуси з фанери та акрилу, свердлити, ну, й програмувати.

«У нас тупо “хард”, — так описує процес навчання Пилип Духлій, один із засновників курсів. На початку цього вересня сім таких шкіл відкрилися вже у Дніпропетровській області. На черзі — ще кілька регіонів. Що ж треба, аби BroBots з’явилися у вашому місті? Який напрямок робототехніки найбільше подобається дітям? Чи взагалі в Україні є попит на  такий вид знань? Відповідає пан Духлій.

Та спочатку познайомимося ближче. Понад двадцять років Пилип працює дизайнером. Свого часу був співвласником та директором рекламної агенції. Зараз — активний популяризатор фрилансу, бо сам є фрилансером, який залишив основну роботу, щоб якомога більше часу приділяти BroBots. 2006-го року переїхав до Броварів.

— Яку мету ви ставили перед собою, коли розпочинали проект?

— Тоді ідея була проста створити якийсь невеличкий гурток, де б я викладав пару разів на тиждень. Відчував таку потребу. Тому я пішов до забудовника, у якого купив квартиру, і попросив його виділити невеличку кімнату під клас. Йому ідея сподобалася, і за пару місяців мені показали приміщення площею… 80 м². Тоді стало зрозуміло, що проект має бути масштабнішим.

Отже, ми заснували неприбуткову організацію і почали працювати.

Ми — це я та Олександра Дудар. Згодом, уже в процесі, до нас приєднався Дмитро Корнієнко.

Олександра Дудар та Пилип Духлій

Олександра Дудар та Пилип Духлій

— На який вік розраховані курси?

— 6-16 років. У групі 10-12 учнів. Загалом за цей час ми навчили десь 200-250 дітей.

—  Скільки у вас курсів і які з них мають найбільший попит?

— Зараз їх десять. Три з них — це мова програмування Scratch для різного віку. Курс робототехніки, курс електроніки з пайкою, курс програмування мобільних додатків, курс веб-розробки, програмування frontend, програмування backend, курс розробки ігор. І ще будемо додавати курс програмування коптерів. Найбільш популярний курс Scratch.

— Скільки триває навчання?

— Усе залежить від курсу. Наприклад, робототехніка — рік-два. Бо за два роки вже нічого особливо корисного не розкажеш. Треба просто практикуватися. Тому ми зробили групу мейкерів, тобто дітей, які ходять до нас, як у мейкерспейс, і самі створюють власні проекти. І вже через практику вони дізнаються щось нове. Це набагато ефективніше, бо вони стикаються з проблемами і відразу розв’язують їх.

— Який формат навчання? Чи є домашні завдання?

— Ні, д/з не працює — діти його не виконують, бо їм вистачає і того, що задали у школі. Тому ми все робимо в класі.

Взагалі у нас навчання проектне і практичне. Тобто ми спочатку даємо дітям щось зробити, якийсь фізичний об’єкт. А потім уже пояснюємо, як він працює.

Так їм краще заходить. Бо в чому проблема з навчанням дітей? У них майже немає абстрактного мислення. Тому краще запам’ятовується те, що можна помацати руками або те, що має конкретний результат. Якщо грузити теорією, то за півгодини дитина втрачає будь-який ентузіазм. На жаль, наші освітяни ніяк не можуть цього збагнути. До того ж, ми практикуємо роботу у команді, що в нашій українській школі також рідкість.

— Чи великий попит на такі курси?

— Так, великий. Такої освіти критично мало в Україні. Особливо, якщо йдеться про районні центри або міста обласного значення. Також є проблема в батьках, які, на жаль, не завжди знаються на сучасних технологіях. Тому ми й батькам розповідаємо про Scratch, машинне навчання тощо. До речі, торік у нас був курс комп’ютерної грамотності для пенсіонерів. Він тривав десь шість місяців. Та цього року його не буде, бо не вистачає ані часу, ані терпіння.

Робототехніка однаково цікава як хлопцям, так і дівчатам

— А з ким важче: з дітьми чи з літніми людьми?

— Діти з трьох років вже з планшетами, знають як запустити YouTube, як щось знайти через пошуковик, тобто вони з технікою на «ти». А пенсіонери — вони мишку бачать вперше або вдруге в житті. Хоча курси були успішними. Проблема була з викладачами — вони навчали безкоштовно, на волонтерських засадах, бо грошей у нас на це не було.

— Чому після Броварів ви відкрили школи саме на Дніпропетровщині?

— Нашими напрацюваннями і взагалі проектом зацікавилися у Дніпропетровський облдержадміністрації. З’їздили до них кілька разів, подивилися на приміщення, і ось навесні цього року розпочався процес: підписання договорів, тендери, закупівлі, ремонти тощо. Влітку ми підготували викладачів і з першого вересня наші школи почали працювати у Першотравенську, Нікополі, Жовтих Водах, Павлограді, Кам’янському, Дніпрі та Покрові.

Якщо все буде гаразд, цього року розширимо мережу на дві школи у Харківській області та одну в Одесі. Окрім цього, є підтвердження про запуск пілотної школи у Київській області.

Щодо Харківщини, маємо цікавий факт — загальна кількість мешканців тих двох міст, де ми відкриємо BroBots, не перевищує 30 тис. осіб. Та де саме будуть школи, ми поки не говоримо.

Хочеш робота? Зроби!

— Ви працюєте над неприбутковим проектом. Звідки ж гроші?

— Дивіться. У Броварах курси платні. Але ми беремо від 75 грн за заняття. До порівняння, у Києві таке навчання коштує 200-300 грн. Гроші йдуть на зарплати викладачам та комплектування. Оплата за приміщення та комунальні послуги — на забудовнику БЗСК, що є нашим спонсором. Для дітей з неповних чи багатодітних сімей, дітей загиблих в АТО у нас є грантова програма, коли дитина пише мотиваційний лист від руки, описує, на якому курсі хоче навчатися, навіщо їй це і чому батьки не можуть оплатити навчання. І ми для таких дітей знаходимо спонсорів, які повністю чи частково оплачують їхню освіту.

В інших регіонах проект реалізується на базі Центрів дитячої технічної творчості або шкіл. Фінансування — з обласного бюджету.

Тому навчання в тих школах є безкоштовним. Вони діють, як позашкільна освіта, в межах загальної обласної програми.

— Скільки отримують вчителі?

— За 18 годин десь три тис. грн. Зараз ми намагаємося розв’язати це питання, бо це не гроші для чоловіка чи жінки, що мають сім’ю. Їм треба годувати дітей, а не волонтерити.

— Окрім курсів, у вас ще є літні табори. Що це?

— Насправді ми проводимо табори не тільки влітку, а й восени та навесні. Відпочиваємо лише взимку. Так от, табір — це проект, до якого діти залучені на десять днів. Одна половина дня — заняття спортом, щоб діти не сиділи весь час. Інша половина — програмування та робототехніка. Наприклад, цього літа в нас була ідея підкорення Марсу. Поряд з нами є будівельний майданчик з пилюкою на підлозі в стані «після будівельників». Тобто це ідеальний «Марс», на який треба було «висадитися» та знайти ресурси.

Протягом 4-5 днів учні збирали «марсохід» на гусенях із відеокамерою та затримкою сигналу.

Все як має бути. Для чистоти експерименту учасники керували роботами, перебуваючи в іншому приміщенні.

Битва роботів

— Чи не плануєте ви створити команду та брати участь у дитячих змаганнях з робототехніки?

— Наразі ні. У нас доволі прості проекти. Та в грудні ми хочемо провести конкурс. Діти збиратимуть роботів, маючи повну свободу. Це стимулюватиме їхню творчість, спонукатиме до креативу, до розв’язання якихось проблем. Це набагато краще та цікавіше, ніж просто складати за схемою. А ми водночас перевіримо їхні знання та навички, щоб і надалі підтримувати високий рівень навчання. Байдуже, Київ це чи Покров.

Учасниками будуть поки лише наші учні, бо спочатку ми хочемо відпрацювати формат та врахувати все до дрібниць.

Діти в нас дуже винахідливі, і в межах правил вони все одно знайдуть шпаринку.

Наприклад, ми проводили змагання роботів. За умовами, кожен апарат мав кульку та великий цвях. Вигравав той, кому вдавалося проштрикнути кульку суперника. Ми дали певні параметри, але не зазначили висоту, на якій має бути зафіксована кулька. Тому одні підняли її так, щоб у неї не можна було поцілити. Інші просто закрили фанерою. Тому все треба пробувати.

— Яка загальна мета BroBots?

— Після радянського союзу в нас залишилося багато станцій юних техніків. Вони зараз дуже занедбані. Коли ми їздили на Дніпропетровщину й дивилися на них, мені здавалося, що я повернувся на 25 років тому, бо свого часу сам ходив на таку станцію. За підтримки місцевої влади ми хочемо реанімувати всі ці гуртки й дати можливість дітям із шести років уже чомусь вчитися. І коли їм буде 16, вони краще розумітимуть, чи будуть далі практикувати це. Плюс вони будуть підготовленими, з певною базою. Взагалі ми готуємо майбутніх інженерів.

— Що треба зробити, аби BroBots з’явився у моєму місті?

Знайти приміщення, викладачів і 1,5 млн грн на обладнання, комп’ютери, проектори, деталі, інструменти, 3d-принтер.

— І звернутися до вас?

— У нас немає франшизи і ми не монополісти. Але ми маємо досвід, програму та напрацювання, якими ділимося з іншими школами, що є в Україні. Тому так, краще звернутися до нас, щоб був результат.

Сторінка проекту на Fb https://fb.com/pg/brobots.hub

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці

Закінчив журфак у славному місті Запоріжжя. Сім років працював за фахом у місцевих газетах. 2013 року переїхав до не менш славетного міста Лева. Але це була не єдина зміна у житті – з того часу Інтернет став мені і за редакцію, і за газетні шпальти

Коменти