19 століття. Саме тоді виникла класична шкільна система освіти. Минуло понад сто років, відбулися три промислові революції, але в освіті не змінилося нічого. Ми все ще сидимо за партами, переписуємо речення з дошки і слухаємо вчителів, які переказують зміст підручника. Хоч-не-хоч, а виникають претензії до цієї системи. Їх можна сформулювати трьома основними тезами.

Немає вибору

Байдуже, який профіль ти обрав після 9 класу — у твоєму розкладі все одно буде понад 15 предметів, на половину з яких ти точно не зважатимеш.

«А як щодо загального розвитку?» — спитаєте ви.

Коли йдеться про ЗНО, учням не до рівня ерудиції. Школярам доводиться вчити купу нефахових предметів. Для «гуманітаріїв» — це фізика, хімія, математика, технології, біологія. Для «технарів» — іноземні мови, література, історія.

Що вже казати про такі предмети як художня культура, образотворче мистецтво, фізкультура, Захист Вітчизни тощо. Вони відходять на задній план, хоча є не менш важливими для загального розвитку. В результаті ані високої ерудиції, ані розуміння пріоритетних наук.

Як не дивно, але у Великобританії, Фінляндії та Південній Кореї діє така сама схема — після 15 років учень має обрати свій профіль. Різниця в тому, що їх реально готують до вибору. А, вивчаючи профільні предмети, учні отримують мінімум теорії та максимум практики. В українських школах все якраз навпаки.

Усе заради оцінки

«Чому така низька оцінка?» — стандартна фраза, яку школярі чують від вчителів та батьків. Проте ніхто не питає у дітей, чому в них так мало знань з цієї теми.

Проблема в тому, що весь навчальний процес спрямовано на бали.

Ніхто не переймається знаннями учнів. Школярі переживають, аби не отримати на горіхи від батьків, вчителі хвилюються за свою репутацію, а директор — за рейтинг школи.
Проте нікого не турбує, що учні взагалі не отримують жодної користі з прослуханих уроків.

Наприкінці все завчене треба підсумувати і відтворити на ЗНО. Хоча згодом із того величезного обсягу інформації залишається лише невелика частка. Тому 11 років школи — це не повноцінна наука, а затяжний вступ до університету.

Помилки — це погано

Кожна успішна людина скаже вам, що це не так. Про користь цього досвіду написано купу книжок, статей і постів у соціальних мережах. Шкода, що це так і не дійшло до шкільної системи.

Ми працюємо у системі, де шість балів за контрольну — це вирок.

Тут помилка розцінюється, як провал. Як ознака того, що ти гірший за інших. Але й шансу виправити свої помилки немає. Бо, закінчивши стару тему, ми одразу переходимо до нової.

Щоб уникнути таких «помилок», батьки наймають репетиторів. Це не привчає до самостійності, натомість виховує у дітях безвідповідальність та легковажність. До того ж, на позашкільних викладачів витрачаються зайві гроші, час і зусилля. І все для того, аби підвищити оцінку. За нормальних умов такого не мало би бути. Але система змушує погоджуватися із будь-якими важелями впливу.

Що робити в такій ситуації? Читати книги, відвідувати курси, спілкуватися з людьми, дивитися правильні фільми — загалом усе, що сприяє вашому розвитку, як особистості і як майбутнього фахівця. А коли буде здаватися, що система ось-ось вас зламає, згадайте Стівена Спілберга, якого не зарахували до кінофакультету через «повну відсутність таланту». Ну або погугліть інші мотиваційні історії.

Успіхів вам!

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці
Автор тексту — наш читач Богдан Суходольський.

Засновник і керівник видання Tokar.ua. Програміст, адміністратор української Вікіпедії.

Коменти
Андрій

Вся суть нашої системи освіти зробити з дитини “зомбі”, бажано щоб була покірливою та якомога не впевненішою у собі. “Немає вибору”… Не просто немає, його навіть не намагаються надати! Маєте вивчити