Тепер настав час повернутися до серії 14.

Там йшлося про найперший фальсифікат, що називався «Синопсис Київський», авторства відомого свого часу православного екстреміста за поглядами, прусака за народженням, зрадника-протестанта за переконаннями, католиконенависника за покликанням, улюбленця московського царя Олексія Михайловича, архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля.

Алєксєй І, другий російський цар, благодійник Гізеля.

Алєксєй І, другий російський цар, благодійник Гізеля

З тексту «Синопсиса» швидесенько, як із ракової клітини (медичний аспект процесу тут) повиростали інші. Згодом на цій основі сформувався величезний парк отруйних дерев, рослин та всілякої іншої флори і фауни.

Осьо вам лише один, але хрестоматійний приклад від 4 квітня 2014 року:

І такого сміття в головах багатьох трохи більше, ніж повно.

Паралельно набирав ходу процес, так би мовити, знизу. «Історики»-аматори заходилися розшукувати по вцілілих архівах, бабусиних скринях, горищах, підробляти, купувати документи та будь-які папірці, які мали довести історичні права «української» шляхти на привілейований статус за нового режиму. Папірці збиралися, переписувалися, видавалися, каталогізувалися, обговорювалися, розповсюджувалися, доповнювалися… Удосконалювався і процес виготовлення паперів талановитими, але спритними ділками…

Результат: саме шляхта, насамперед козацько-православна, стала колективним автором нового варіанта спочатку історії територіальної, «малоросійської», яка впродовж життя хіба одного-двох поколінь стала історією «національною», а згодом і «національною українською».

Якнайкраще ілюструє процес малюнок великого українського мистця Сергія Якутовича (1952—2017). Якщо ви не знайомі, представляю: Афанасій Іванович Товстогуб та дружина його Пульхерія Іванівна Товстогубиха (пруф).

Далі буде.
Данило.

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Коменти