Гетьманщина, власне, козацька старшина (хто і коли простий люд питав?), із повним правом претендувала на особливий, привілейований статус у нових хазяїв. Потреба утвердити такий статус як в очах влади, так і в очах інших козацьких спільнот — Амурської, Астраханської, Забайкальської, Сибірської, Уссурійської та решти, спонукала заможну козацьку верхівку стимулювати відповідні історичні розвідки.
Позаяк Запорізька Січ, як відомо, архівів не мала, героїчну історію козацтва треба було створити буквально «з нічого». Хіба що з пісень, легенд, переказів та інших подібних матеріалів. Що й було зроблено. Прикладів доволі багато. Згадаймо хоча б «Богдана Хмельницького», «Руїну» та «Мазепу» Миколи Костомарова…
…«О происхождении казачества», «Последние времена казачества на правом берегу Днепра» Володимира Антоновича…
«Историю запорожских казаков», «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» Дмитра Яворницького.
Саме вони розбудували величний храм козацького міфу, який став органічною частиною спочатку імперського, згодом – радянського, а тепер і незалежного, сучасного, українського міфу.
Далі буде.