Негативні моменти історії забуваються приблизно за чверть століття. Спогади починають обростати міфами та легендами. Це називається історичною амнезією. Керуючись критичним мисленням, знанням історії та соціологією, спробуємо розібратися: що змушує людей голосувати за гречку, хоча Голодомору вже давно нема?

Пострадянська травма

Американський історик Тімоті Снайдер у своїй праці «Криваві землі» зазначає, що під час правління Гітлера і Сталіна на території України, Білорусі та Балтії загинуло 14 млн мирних жителів. Їх морили голодом, розстрілювали чи знищували іншими способами. Внаслідок цього ми стали носіями історичної травми, що не загоїлася досі.

Зверніть увагу на своїх родичів, які постійно відкладають продукти про запас. Згадайте бабусю, що постійно тримає в хаті сіль, крупи та консервацію. У розмові вона, насамперед, запитає, що ви сьогодні їли.

Мапа Голодомору в Україні, VISUALS

Політичним процесам завжди передують відповідні психологічні явища. Популярність певних ідей та лідерів прямо залежить від народних настроїв. Прихід до влади популістів із компартії — наслідок метаморфоз радянського суспільства. Тоталітарні цінності, що панували в СРСР, формували вертикаль влади. Так у громадян з’явилася впевненість, що держава все вирішить за них.

Під гаслами про омріяний світ справедливості люди голодували, зазнавали репресій, суспільство деградувало. Тогочасні громадяни СРСР ніколи не почувалися робітничим класом, але прагнення відібрати та поділити виникало в багатьох. Радянська влада — ідеальний приклад популістів.

Феномен популізму

Голландський політолог Кас Мюдде наголошує, що популізм розділяє суспільство на дві протилежні групи — «простий народ» проти «корумпованої еліти». Політика за таких обставин має представляти волю «простого народу». Популізм не є самостійною ідеологією, тому він стає додатком до лівих чи правих гасел. Праві пропагують ксенофобію та расизм на тлі великої кількості трудових мігрантів. Ліві волають про «деолігархізацію» та «демонополізацію» на фоні реального зміцнення позицій олігархів.

Сучасний політичний популізм — це маніпуляція емоціями виборців.

Популізм спрямовано на малоосвічених людей, що не розуміються на тому, як працює держава. Український популізм має ту саму риторику, що й радянський: багатії, бюрократи, олігархи та політична еліта експлуатують простий народ та шкодять країні.

Більшість населення прагне більш-менш сильної руки (тільки щоб вона не торкалася особисто його) і, безумовно, підтримує соціалізм у всіх його формах.

Валерій Пекар, викладач kmbs

Самі популісти схильні до радикалізації своїх позицій. Це дозволяє охопити максимальну аудиторію, хоча й відштовхує громадян із критичним мисленням. З іншого боку, популісти пропонують прості розв’язання складних проблем, і люди їм вірять. Це схоже на логіку крадія: заради грошей він готовий потрапити до в’язниці, замість того, аби здобути навички, які дозволять мати постійний заробіток.

З часу відновлення незалежності Україна зробила цивілізаційний стрибок у напрямку Європи. На парламентських виборах 2007 року за пострадянських популістів проголосувало понад три мільйони українців. Торік Інститут Горшеніна дослідив, що половина населення виступає за євроінтеграцію. Ця зміна відбулася завдяки подіям на Майдані. Революція гідності задала вектор розвитку України, але не загоїла травму недовіри до державних інститутів та громадян.

Проблема довіри

Чи довіряємо ми водіям, коли переходимо дорогу або сидимо за кермом? Чи пильнуємо гаманець у переповненому транспорті? Чи готові повірити незнайомцю? Проблема довіри серед українців існує з радянських часів. Самі популісти, як і їхні послідовники, віддзеркалюють цю травму. Вони не вірять депутатам, олігархам, журналістам, бізнесменам та поліції. Іронія в тому, що прихильники популізму зазвичай навіть не уявляють принцип роботи цих структур.

Дослідження Центру економічної стратегії демонструє, що половині опитаних майже нічого не відомо про реформу освіти, медицини чи пенсійної системи. Популізм чудово відстежується на лакмусі медичної реформи. Тези «села залишаться без лікарень» та «гроші все одно розкрадуть» отримують колосальну підтримку респондентів, не маючи водночас жодного реального підґрунтя.

Що робити?

Насамперед — заспокоїтися. Люди нетерплячі, а тому не хочуть складних рішень та довгострокової перспективи. Нам хотілося б зробити якнайменше, отримати якнайбільше, і все це — якнайшвидше. Далі — звернімося до мапи Несторівської групи. Відомий український історик Ярослав Грицак наголошує, що «цінності мажуться на хліб». Що це означає?

Ми живемо тим, у що віримо. Наша віра й цінності, тобто те, заради чого ми готові пожертвувати нашим часом, заняттями, часом навіть життям — все це впливає на рівень життя в нашому суспільстві.

Ярослав Грицак, історик

Інакше кажучи, наш добробут прямо залежить від наших цінностей. Згадаймо українські лайфхаки — нерозмитнені авто, магніти на лічильниках, магазини з контрабандними європейськими продуктами, піратське кіно, так звані «конфіскати». Ще дивуєтеся, як двічі несудимий став нашим гарантом?

Ви могли чути, як дрібну корупцію виправдовують мільйонними хабарами депутатів чи прокурорів.

Інфографіка Несторівської групи

Сьогоднішнє завдання свідомого громадянина — постійно навчатися і бути відповідальним. Потрібно вийти з радянської парадигми понять «стукач», «кум» тощо. Розумітися на принципах роботи державного апарату та законотворчих процесах. До уряду й Президента слід ставитись як до найманого топ-менеджменту, що має ухвалювати ефективні довгострокові рішення.

ВВП, накладене на інфографіку

Очільник країни не може й не має бути «виходцем із народу». Без відповідної освіти, знання мов та досвіду керівництва держапаратом він не зможе забезпечувати країні сталий розвиток.

Слід цікавитися минулими та майбутніми реформами, ситуацією на фронті та за кордоном. Починати зміцнювати відповідальність варто з власного під’їзду, університету чи місця роботи.

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці
Відповідальність — єдина дієва зброя проти популізму та його послідовників.

Публіцист, інженер сонячних панелей.

Коменти
VJ

Цікаво як, хлоп довго пише про поганий совок, а завершує твердженням про необхідність доброго монарха.