Завдяки цивілізаційному стрибку останніх років ми відкрили для себе багато нового — від європейського туризму до безконтактних платежів. Здавалося б, ми вже пристосовані до діджиталізованого Заходу і готові переходити на латинку. Втім, порядок денний країни й донині формують ті, хто ще вчора носив коньяк до військкоматів та лікарень, а під подушкою тримає радянський паспорт.

Ви, найімовірніше, не дивитеся телевізор. Не кваптеся цим пишатися — ви просто не цільова аудиторія ТБ. Воно чудово впливає на тих, на кого має впливати. Мабуть, ви користуєтесь Telegram та намагаєтесь перетягнути туди своїх батьків. Але факт є фактом — 97% українців зі смартфонами користуються Viber і чхати хотіли на протоколи безпеки. Можна припустити, що вам припав до душі зручний додаток банку без відділень. Але це — вторинна бізнес-модель, відома з 90-х років. А кожен третій українець отримує зарплатню на звичайну картку «універсальна». Чи можна їх у цьому винуватити?

Аж ніяк. Бо це принцип сучасної ринкової економіки — системи, де ключову роль відіграє сам ринок, а не плани з виробництва чи відсутність конкуренції. Ця система зародилася кілька тисяч років тому, коли землероби почали вирощувати більше, ніж могли спожити. Так з’явився надлишок продукту, який треба було десь зберігати та охороняти. Це — джерела сучасного капіталізму, армії та ринку праці.

Живучи в Україні, можна помітити, що гасла про зубожіння лунають над забитими паркінгами біля ТЦ, а критика вітчизняної економіки поєднується з величезною кількістю айфонів у кишенях українців. Це — прямі наслідки ринку та його потреб.

Байдуже, про яку сферу йдеться: внутрішня політика, економіка, соціологія чи міжнародні відносини — все залежить від суспільного запиту.

У Львові, Києві або Дніпрі центр міста зазвичай є архітектурним оксимороном: пам’ятки старовини перемежаються магазинами з турецькими шубами. Стоматологія, супермаркет, ломбард, аптека та гральні автомати на спільних 100 м² — не дивина для наших громадян. Адже вони самі сформували ці потреби. Бізнес не виживає там, де йому не платять.

Утім, якщо бізнесу все ж платять, це не завжди робить його кращим. Ми вже писали про клієнтоорієнтованість, як головний рушій сучасного підприємництва. Погляньмо на пасажироперевезення України: МАУ та Укрзалізниця є абсолютними монополістами. На превеликий жаль, полетіти, приміром, зі Львова до Дніпра ви не зможете. Так, можна скористатися потягом, але його швидкість та стан вагонів просто пригнічують. Про персонал та тіньові моменти сервісу й мови не йде.

Інвестиції в Україну 2014-2015, Visually

На теренах, які завжди матимуть попит, конкуренція найбільша, а отже, монополісти не зацікавлені у нових гравцях. Саме тому зростає культура стартапів: це реальна можливість досягти успіху там, де ринок відсутній взагалі. Спробуйте пригадати п’ять різних марок пива. Навіть якщо ви зовсім не вживаєте алкоголю, навряд чи це стане для вас проблемою. Річ у тім, що ринок перенасичений продуктом, на який існує шалений попит. Помічали безліч пекарень-кав’ярень в містах? Ситуація та сама — на хліб, каву, молоко та м’ясо попит буде завжди, і свідомість тут ні до чого.

Але вона багато важить в інших галузях — у сфері послуг, ритейлу, освіти та медицини. Заможні родини зазвичай віддають дітей у приватні дитсадки й гімназії. Лікуватися вони, як і більшість населення, воліли б у приватних лікарнях. Українці ще не доросли до культури приватних освітніх закладів, але найкращі студенти України йдуть саме туди. В нас, як у пострадянського покоління, не заведено мати власну справу. Лише чверть століття тому дрібний бізнес презирливо називали спекулянтами й комерсами. Сьогодні культурна прірва між цими неосвіченими держслужбовцями та українськими бізнесменами — колосальна.

Ви могли чути жарт, що круто мати багато дітей: лікаря, прокурора, депутата і суддю. У такому світогляді весь біль української економіки.

Зрозуміти феномен приватної власності можна на прикладі університетів. Будь-який великий державний ЗВО завжди набере достатню кількість юристів, лікарів та економістів. Іронічно, якщо повернутися до вищенаведеної цитати, хіба ні? Державним вишам немає потреби інтенсивно конкурувати між собою, адже план-мінімум вони виконають завжди. Приватним вишам, як і лікарням та дитсадкам — набагато складніше. Окрім того, що вони мусять грати з монополістами, доводиться забезпечувати найвищу якість послуг. Це означає, що вони залучають фахівців, які отримуватимуть платню, більшу за ринкову. Приватні заклади потребують великих інвестицій, які важко знайти. Тому їх так мало.

Як чудово не почували б себе державні заклади, приватні завжди будуть прагнути до зростання, адже мають більший ризик провалу. Сьогодні повністю закрити загальноосвітню школу у місті-мільйоннику майже неможливо. Інша справа — приватні ліцеї з малими групами.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Українці — підприємлива нація, яка швидко зреагувала на виклики ринкової економіки. На жаль, бізнес сьогодні розвиває критична меншість тих, хто має такий потенціал. Ми й досі зберігаємо гроші в доларах під подушкою.

Питання розвитку економіки стає руба — коли ми перестанемо боятися розпочати власну справу? 

Коменти

ХХХ

Андрій, пиши про сонячні панелі.

Onyka

Вакарчук, це ти?

Тягнибок

Що робити, коли нема доларів під подушкою?