Звали їх Арно Пензіас і Роберт Вільсон. 1965 року вони намагалися скористатись великою комунікаційною антеною від лабораторії Белла, та роботі весь час заважав якийсь фоновий шум — щось без упину шипіло й не давало проводити досліди. Куди вони не повернуть антену — всюди це шипіння. Вночі шум. Удень шум. Цілий рік молоді астрономи боролися з ним: перевірили кожен провід, розібрали всю апаратуру, протестували кожнісіньке електричне коло. Вони залізали на антену, щоб заклеїти кожен шов і ретельно відтерти, як потім писали в науковій статті, «білу діелектричну речовину», яку ми називаємо пташиним послідом. Не допомагало нічого.

Про невдалий дослід горе-астрономи написали статтю в «Astrophysical Journal». Згодом група вчених із Принстонського університету на чолі з Робертом Діке в тому самому журналі опублікували працю, в якій пояснили природу зареєстрованого шуму. А 1978 року Арно Пензіас і Роберт Вільсон отримали Нобелівську премію з фізики за відкриття реліктового випромінення. Виявилось, що те, з чим вони так боролися, шукали вчені з усього світу, адже це той шум, що виник відразу після Великого вибуху.

Зараз би отримати Нобелівську премію за той шум, що чують мої друзі, коли я з ними через Skype розмовляю. 

В епоху аналогового телебачення з ним стикались і ми, коли зникав сигнал телеканалу. Близько відсотка з того шипіння і є тим самим реліктовим випроміненням. А тому в ті моменти нам слід було не обурюватись, а радіти з того, що спостерігаємо народження Всесвіту. Звідси, мабуть, і виникли певні упередження щодо шуму: нам здається, що це обов’язково шипіння й обов’язково неприємне. Проте це не зовсім так.

Якщо говорити мовою акустики: шум — це небажаний звук.

Під час лекції перешіптування і балачки студентів для викладача є небажаним звуком, а тому з його точки зору це шум. А тепер уявіть закриту співбесіду, де проходить мозковий штурм і обговорюють секрети компанії. Для шпигуна за стіною ці балачки — дуже бажаний звук. Тож шум це поняття суб’єктивне й відносне.

Коли мова заходить про шипіння, то на думку спадає «білий шум». Ми багато про нього чули й самі, певно, користувались цим терміном, але чому він білий?

Це через його схожість із білим кольором: і звук, і світло є хвилями. Певна частота світлової хвилі відповідає певному кольору. Біле світло містить усі видимі кольори, а тому його діапазон включає всі видимі частоти — білий шум також включає всі частоти, але звукові.

Окрім білого є ще фіолетовий, синій, рожевий, коричневий шум тощо. До речі, останній назвали на честь ученого Роберта Броуна: «броунівський». Але в нас Brown вирішили перекласти, тому маємо, що маємо. Якщо його послухати, він нагадує водоспад — певною мірою цей шум навіть приємний. 

Якщо говорити про звуки природи, найгучнішим вважають виверження вулкану Кракатау 1883 року, що поблизу Австралії. Ударна хвиля обігнула Землю кілька разів, а шум од вибуху можна було чути навіть на теренах України. Після виверження небо майже в кожному куточку планети на кілька місяців забарвилося в червоне. За однією з версій це надихнуло художника Едварда Мунка на створення знаменитого «Крику», а тому персонаж на картині може не триматися за голову, а затуляти вуха руками.

Літографія виверження Кракатау (ліворуч) та картина Мунка «Крик» (праворуч)

Літографія виверження Кракатау й картина Мунка «Крик».

Певні звуки постійно оточують нас. Навіть у бібліотеці рівень шуму становить близько 30 дБ. Ми адаптувалися до навколишнього шуму, а тому майже не звертаємо на нього уваги. Та якщо Вам закортить повної тиші, можете завітати до офісу Microsoft у Вашингтоні. Там розташоване найтихіше місце на планеті: заглушена кімната, в якій рівень звуку може падати до -20.6 дБ.

Здавалося, ось воно: ідеальне місце — дайте два. Проте відвідувачі кімнати так би не сказали. Єдиним джерелом звуку в ній стає людина, а тому Ви чуєте все: як стукає серце, як працюють легені, як скриплять суглоби тощо. Не всім це подобається. Мало хто зміг перебувати в ній понад годину, а зазвичай виходять через кілька хвилин. 

Вхід у заглушену кімнату Microsoft, Вашингтон.

Вхід у заглушену кімнату Microsoft, Вашингтон.

Здавалося, шум — негативне явище, і його прагнуть уникнути. Але ми вже побачили, що не все то погане, що шипить і гуде. А трішки шуму взагалі необхідно кожному з нас. 

Аспірант катедри акустики «Київського Політехнічного Інституту ім. Ігоря Сікорського». Популяризую науку та українську мову. Веду Telegram-канал «Мовний трибунал».

Коменти