Цей вислів, який миттю став мемом, належить двічі Голові Верховної ради (1991-1994, 2000-2002) Івану Степановичу Плющу (1941-2014). Сформулював він його — чув це на власні вуха — під час одного із засідань ВР, відповідаючи на репліку-зойк якогось депутата (прізвище останнього невідоме та й неважливе для нашої розповіді).

А важливо для неї, так само як і для вашого розуміння, ось що. Двісті років поспіль ґрунтовану на фейках історію позанаціонального соціального стану — козацтва, тобто іррегулярних (сьогодні їх назвали б «незаконними збройними формуваннями») озброєних загонів, які жили грабунками, вбивствами, мародерством, продажем своїх «послуг» усім, хто міг за них заплатити тощо, намагаються видати, мабуть, за єдиний свідомий та послідовний національний український державотворчий чинник.

І саме це є спробою «впихнути невпихуєме». Адже нація — це складно організована сукупність станів. Згідно зі сучасними уявленнями — це полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Індустріальної, Карле! Індустріальної, а не феодальної. Всіх охочих подискутувати на цю тему скеровую сюди.

Це — «Теорії нації та націоналізму», перший україномовний систематичний виклад проблеми, що належить авторитетному сучасному досліднику, доктору історичних наук, професору НаУКМА Георгію Касьянову.

Тепер ще простіше: «національна» історія неодмінно має бути історією всіх станів, тобто народу в усій його повноті, а не фейковою історію однієї тільки групи озброєних людей, які свідомо та послідовно протиставляли себе будь-якому народу, будь-якому стану, будь-якій державі.

Саме тут виникла ще одна проблема: селянство не може мати своєї історії. Хоча б тому, що не має своєї писемності, а отже, не має й тих, хто може записати таку історію, нехай навіть і цілком міфологічну. Не може бути окремої нації і без окремої «національної» богослужбової мови, і без національної, відмінної від найближчих сусідів, літератури. Не може її бути й без національних композиторів, і без національних митців. І без багато чого іншого також не може бути.

Довгий це процес. Тягнеться століттями. На теренах рідної нам Європи визрів хіба в середині ХІХ століття. ХІХ-го, Карле.

Про Карла докладніше — тут:

Далі буде.
Данило.

↑ Тисни «Лайк», щоб читати нас у Фейсбуці

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Коменти
Славко Галицький

Не може бути окремої нації і без окремої «національної» богослужбової мови, і без національної, відмінної від найближчих сусідів, літератури. Не може її бути й без національних композиторів, і без національних митців. —- МОЖЕТ!!! Доказано новой общностью лдей “советскимНародом”.