Скажіть направду. І тільки собі. Чи доводилося вам десь і колись, за якихось обставин — від дитячого садочку до дня, наступного після буремної, але такої довгоочікуваної п’ятниці — видумувати історію? Яка (історія), може, й не зовсім відповідала тому, що дійсно сталося напередодні, але мала би покращити ваше сприйняття самого себе? Якщо не в очах того, кому цей варіант історії озвучувався, але, принаймні, у своїх власних? Скажіть, тільки чесно. І тільки собі.
Так само і з історією етносу, який сьогодні ми називаємо «українським». І я, грішний, посеред вас. 😀
Упродовж першої половини XIX ст. процес вигадування зручної версії того, що колись десь з кимось або було, або не було, або частково було, а частково й не було, набирав ходи.
Локомотивом виступило полтавське дворянство. Першопроходцем став Іван Котляревський. Шляхтич гербу «Погончик», до якого належало від 50 до 500 (!!!) родин, що мешкали на території сучасних Білорусі, Литви, Польщі, України.
Що означає належність до герба, запитаєте ви? Скажу просто. Це означає вашу приналежність до елітної соціальної групи. Приналежність, яку приймають всі приналежні. Приналежність, на яку ніхто не може зазіхнути. Це — відкриті ворота до всього європейського простору. Щось на кшталт «безвізового» паспорту, але набагато крутіше.
Родина Івана Петровича, а значить, і він особисто – нащадки елітного Полтавського полку Війська Запорізького (вся історія тут). Отже — елітна родина в новій, російській державі.
Масон. І не просто вільний муляр, а голова полтавської ложі «Любов до істини».
Приналежність до вільномулярської ложі – як за часів Котляревського, так і сьогодні – означає приналежність до всесвітнього закритого клубу. Досить сказати, що тоді членами цього клубу були й сам Імператор Олександр І, і його брат, наступник престолу Костянтин, і низка вищих імперських сановників. І не тільки вони.
Хай там як, автором першого власне українського літературного твору став Іван Петрович. «Енеїду» видали в Петербурзі ще 1798 р. (зверніть увагу на абетку та саму мову).
Далі буде… Данило.
