Скажу відразу: імператор усіх французів, діяч, без якого неможливо уявити ані Францію, ані сучасну Європу жодного стосунку до України не мав і мати не міг. Картинка — для того, аби підло привернути вашу увагу.

Насправді завершення епохи наполеонівських війн = перемога консервативної коаліції — мали наслідком, зокрема, посилення історико-патріотичного руху шляхти-дворянства на Правобережній Україні. Історія «України» — як її тоді розуміли — стала обґрунтуванням руху за колективні права, спочатку — шляхти-дворянства, згодом — інших верств населення.

Рух став поширюватися і в тих середовищах, які протягом попередніх століть перебували поза історією, були її об’єктом, а не суб’єктом. Звертався історико-патріотичний рух і до закордонного досвіду, насамперед добре знайомого, майже рідного — польського.

Пригадаймо: основний програмний документ першої української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства — «Закон Божий, або Книга буття українського народу» (текст тут), написаний 28-річним Миколою Костомаровим 1847 року, є, як твердять дослідники, вільним перекладом твору геніального Адама Міцкевича «Книга народу польського» (текст тут).

Поширенню нової ідеології сприяло й те, що в самій Росії «українську» історію польсько-литовської доби не знали взагалі.

Її для тогочасного російського істеблішменту просто не існувало — хіба що у вигляді московських, російських перемог над клятими «ляхами». Це відкривало неабиякі можливості для її творців. Ситуацією скористалися ті ж таки Андріян Чепа, Василь Полетика, його батько Григорій та інші — творці перших систематизованих нарисів «проукраїнської» історії.

У середині століття їхню справу продовжив відомий масон Михайло Максимович, перший ректор Імператорського Київського університету св. Володимира.

Його історична полеміка з академіком Російської академії наук, професором Московського університету Міхаілом Погодіним (а відбувалася вона за відсутності затвердженої загальноросійської історії) остаточно затвердила дві принципові ідеї: про самостійність та безперервність історичного буття українського народу і його право на спадок Київської Русі.

Фундаментальний внесок у формування національної української пам’яті та самосвідомості зробили також «История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче», «Источники малороссийской истории» Дмитра Бантиш-Каменського (google can help you!) та інші.

Але вирішила долю народу інша книга. Просто Книга.

Далі буде…
Данило.

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Коменти