UPD: На щастя, Суспільне повідомило, що скандальна виконавиця не представлятиме Україну на Євробаченні. Утім, її прихильники та сам факт симпатії до неї нікуди не подівся.

Ця стаття — спроба детально розглянути питання російського наративу в культурному просторі України.

Днями мережею прокотилася хвиля обурення щодо фінального відбору на щорічний конкурс «Євробачення». За результатами відбору Україну мала представляти російськомовна співачка з вульгарним та доволі непристойним виступом. Антуражем перформансу є латексні корсети, міні-спідниці та інші атрибути ескорт-дівчат. Здавалося б, нічого дивного український шоу-бізнес недалеко пішов від культурного рівня Філіпа Кіркорова та Ані Лорак. Утім, найпоказовішим є те, що співачка перемогла саме завдяки голосам глядачів, себто стала лідером т. зв. глядацьких симпатій. Про права росіян на пісню та майбутні концерти в РФ не варто й говорити.

З огляду на це, мусимо визнати, що значна частина українського населення й досі залежна від російського контенту. Примусовою українізацією, агресивним нав’язуванням чи абсолютними квотами на україномовний контент це не виправити. То що ж робити з людьми, які принципово не продукують українське, представляючи Україну?

У світовій соціології є дуже цікава закономірність, яка називається формулою Левіна. У ній зазначено, що Поведінка = f (особистість, оточення). Себто, аби зрозуміти дії та патерни поведінки населення, треба знати, хто ці люди, та в якому середовищі вони живуть. Коли ми розповідали про популізм, усе зводилося до банальних лінощів та незнання базових політичних моментів.

Кілька годин в українській Вікіпедії та трохи здорової самокритики моментально зменшують сліпу довіру до горе-кандидатів у президенти.

Нам дуже зручно засуджувати пенсіонерів, селян чи пересічних громадян віком 50+ років за те, що вони вірять гаслам про дешевий газ і новий економічний курс. Але коли йдеться про музику, кіно чи будь-які інші культурні елементи, правда вже не на нашому боці.

Спробуйте вгадати, хто забезпечує перегляди та лайки російським блогерам, реп- та поп-виконавцям, лідерам думок? Яка категорія населення сидить у російських соцмережах, поширює відверто антиукраїнський контент? Люди якого штибу довіряють вторинним маніпуляторам на кшталт шарія, гордона та компанії?

Динаміка та інфографіка використання VPN після блокування російських інтернет-ресурсів

Усе правильно, це молодь 14-25 років, яка користується смартфонами та здобуває вищу освіту. Щойно набув чинності Указ Президента про блокування російських інтернет-ресурсів, ми побачили миттєву реакцію суспільства. Найактивніше намагаються обійти заборону регіони, найлояльніші до російського контенту. На превеликий жаль, відтоді картина не сильно змінилась.

Отже, годі дивуватися тому, що культурні діячі з відверто російським наративом плодяться на нашій сцені. Вони прямий продукт своєї аудиторії. Їхні фанати переважно виховані у проросійському культурному просторі. Їх можна легко впізнати за улюбленими кінофільмами «Бригада» чи «Бумер», карго-культом «дев’яностих» та досі активними сторінками у ВК.

Свідомість людей такого штибу досить полярна для них інші діляться на «лохів» та «прохаваних». Останні, як ви зрозуміли, користаються з перших. Метою життя стають жаргонні слова «намутитися» або «піднятися». У контексті такого світогляду війна, волонтерство, боротьба за мову чи звичайний громадський активізм перетворюються на «лоховську тєму», адже з цього немає жодного зиску. Це не допоможе тобі придбати тонований Mercedes-Benz Geländewagen чи нелегальний травматичний пістолет.

На жаль, тим, хто зростає в такому оточенні, на вуха чудово лягає риторика про те, що російсько-українська війна це лише «бізнесові розбірки двох дядьків», через які гинуть «прості люди». Експансія російського контенту перетворюється на «одін народ», політична активність стає «брудною» справою. І тут на екранах з’являється епатажна співачка ротом, з виступом туалетного рівня та буквальним текстом «Дай мені любові, слідуй за дияволом, я під кайфом, йди до мене». Спілкується російською, не бачить нічого поганого у гастролях на Росії, адже мистецтво поза політикою. Ну хіба вона не диво? 2019 року намагатися парирувати питання «Чий Крим?» може тільки йолоп.

Погана новина йолопів на теренах України вистачає. Добра новина у тому, що йолоп це не назавжди.

Однією з особливостей українського менталітету є так зване хуторянство закритий та егоїстичний спосіб мислення людини, яка не хоче дивитися далі власного хутора, себто зони комфорту. Такі люди зазвичай бояться всього нового й апріорі агресивно реагують на ідеї чи осіб зовні. Сліпа ненависть до людей з іншим кольором шкіри чи орієнтацією лакмусовий папірець закритого типу мислення.

Поціновувачі російського культурного продукту навряд чи справді відчувають свою спорідненість з окупантом. Вони просто не хочуть помічати іншого, українського продукту.

Дизайн музею російсько-української війни у Дніпрі яскрава ілюстрація якісного вітчизняного продукту.

Це, звичайно, не означає, що все стане на свої місця, коли малолітні гопники почнуть гучно вмикати «Червону руту» Івасюка на китайських JBL. Суть полягає в тім, що російський продукт за своєю природою подібний до радіоактивних викидів. Не варто намагатися знищити його, слід просто створити й надбудувати на ньому своє. Постійне зростання якості українського продукту спостерігається не лише у піснях чи кінострічках. Дуже багато зусиль докладають молоді та креативні українці до галузей урбаністики, до соціальних проектів, освіти, підприємництва тощо.

За радянських часів українська мова та культура були прив’язані до «селюцького» та «бидлячого» образу «хохла». Сьогодні ж весь цивілізований світ «говорить українською» чого вартий #KyivNotKiev чи дослідницький ресурс Курта Волкера про агресію РФ в Україні.

Поступово зростає не лише кількість, але й якість рідного контенту, який поширюють активні, талановиті й небайдужі українці. Зрештою, це роблять також і наші читачі, разом із редакцією продукуючи та розповсюджуючи автентичний український контент. За що ми вам вкотре дякуємо.❤️

Коменти

Не твоя совість

“Сліпа ненависть до людей з іншим кольором шкіри чи орієнтацією” – і навіть тут не обійшлося без лібералістичної пропаганди

q

загалом висновки правильні, але сама проблема співаків в тому, що вони просто бізнесмени і вважаю не потрібно загострювати увагу на них.

Алекс

Чому ми полюбляємо слово наратив? Що ви в нього вкладаєте? Можете так пояснити, щоб Ваша бабуся зрозуміла?

Соус

Дякую за статтю. Частково згоден, але боюсь, що аргументи про російськомовні регіони занадто поверхневі. Вони може й мають місце бути, але не змальовують цілісної картини. Значна проблема в тому, на мою думку, в тому що російськомовні українці в більшості споживають відповідно рос контент, який значною мірою розмиває культурну межу, псує світогляд, оскільки вони дивляться на світ очима росіян(цим і україномовні грішать).

Хлопець

Фиаско, а не материал. Дремучее ханжество и стереотипная объективация автора не могут быть вводными данными статьи про вражеский нарратив. Посыл понятен, но пруфы всё портят. На справедливое замечание о слабости материала издание отвечает “напишите нам собственный взгляд”. Да нет, хлопцы, я не журналист, в Пулитцера не мечу, а вот вам стоит отделят зёрна от плевел, если вы пытаетесь в журналистику. Андрей Сабинич верующий человек, мини-юбка у него ассоциируется со шлюхами, а в Марув сплошной разврат. И с этой колокольни блогер пытается вещать от имени “значной частини українського населення”. А потом этот публицист солнечных панелей ещё и лекции в Днепре читать будет. Это не публицистика и уж точно не журналистика. Это притягивание за уши. Руслана Лыжичко 15 лет назад в мини-юбке выиграла Евровидение. Андрей, аккуратно посмотрите на обложку альбома RUSLANA, Wild Dance. Там на Руслане ещё меньше одежды, чем на Марув. Всё ок с нарративом? То ж наша гуцулка! Андрей, ничего личного, занимайтесь энергетикой, прекратите в блогерство.

Назар Токар

…написала нам людина з московської ip-адреси 👍

Антон

Що саме проросійського було у виступі Марув? Статья не сподобалась

Віктор

В статі вказано “Про права росіян на пісню” виконавиці, що війграла у фіналі відбору на Євробачченя. На скільки відомо права належать Warner music.

Назар Токар

Права належать компанії Warner Music Russia