Коли я ще був школярем, то любив складати й записувати пісні. Тільки музики на той час у вільному доступі не було, тому я «записувався» поверх відомих композицій. І тривожило мене тоді не так авторське право, як неможливість прибрати голос виконавця з пісні й отримати лише музику.
Згодом я почав більше цікавитися комп’ютером, щоб з його допомогою прибрати навісний мені голос. Але мене спіткала невдача, адже просто взяти й розділити в пісні голос та музику неможливо.
Звісно ж, я міг просто співати під пісню, але тоді разом зі мною було б чути й того виконавця. Щось схоже відбувається, коли ми дивимося фільми в закадровому перекладі: разом з озвученням чути й оригінальні голоси.
Заждіть! Але ж є дубльовані фільми, і там чути лише українську мову — англійська кудись зникає. Що ж це за магія така?
Щоб відповісти на це питання, ходімо на знімальний майданчик.
На перший погляд нічого незвичного тут немає: ось оператор за камерою, ось актори, коло них чоловік з волохатим мікрофоном на палиці, а весь процес контролює режисер. Зараз чепурна жіночка скаже кілька слів, а потім клацне хлопавкою. Мотор! Актори починають грати. Камера! Знято!
Далі картинку оброблять, нададуть їй кіношного лоску. А ось і записаним звуком обійдуться не так ґречно — його викинуть. Звісно, не відразу, але все одно — у смітник.
Звук для кіно завжди пишуть окремо — на студії звукозапису.
Те, що записав мікрофон на знімальному майданчику, окрім голосів акторів містить іще й довколишній шум, роботу й рухи камери, метушню знімального персоналу тощо. Хай навіть знімають у павільйоні й усі, крім акторів, мовчать і не рухаються — мікрофон усе одно запише купу зайвого, та й сам звук може бути не таким гарним і чистим.
А якщо ми на вулиці, то мороки ще більше — вітер дуже псуватиме звук. Захист од вітру, — це та волохата панчоха, яку надягають на мікрофон, — трохи поможе, але не врятує. На відео нижче можете почути, як працює вітрозахист.
Всю аудіомагію кіно творять на студії звукозапису. Людям, які цим займаються, надходить відео- та звукоряд і перелік того, що треба записати. А далі фантазуйте: цокіт копит відтворять половинками кокоса, хрускіт снігу — за допомогою мішечка з крохмалем, а звук лазерного бластера — через удар каміння об натягнутий провід.
Таким чином компанії можуть забороняти використати створені ними звуки в інших картинах, як це сталось, наприклад, зі звуком Ґодзілли у мультфільмі «Корпорація монстрів».
Тут могла бути Ґодзілла, однак не вдалося домовитись щодо авторського права.
Записаний на майданчику аудіоряд слугуватиме орієнтиром: який саме треба звук, куди його потім вставляти тощо.
Знаменита хлопавка — не данина минулому. Вона потрібна, щоб синхронізувати звук і картинку. Її удар є добре помітним піком на звуковій доріжці, його можна легко зіставити з моментом клацання на відео.
Спробуйте знайти на звуковій доріжці момент удару хлопавки.
Якщо записане на майданчику викинуть, то й акторів потрібно переписати. Їх запросять на студію, де вони уже гратимуть голосом. Погляньте, як Він Дізель записує «Я є Ґрут» різними мовами.
Таким чином творці мають безліч записаних звуків: окремо музичний супровід, окремо, наприклад, рипіння снігу, цокіт копит, гуркіт вулиці та окремо голоси акторів, які потім можна легко замінити на українські. Цим і відрізняється дубляж від звичайного перекладу.
До речі, підписуйтесь на наш YouTube, де ми озвучуємо англомовні відео українською.
Звуковий монтаж — непроста робота, адже треба і підібрати необхідні звуки, і записати їх, і зіставити з картинкою (щось тихіше, щось гучніше), і нічого не забути… Халтуру можна «побачити», коли, наприклад, персонаж ходить по старій дерев’яній підлозі, ми чуємо його дихання, але скрипу нема — його забули або полінувались додати.
Тепер можна уявити, на що ж звертають увагу академіки, коли вирішують, якому фільму віддати Оскар за найкращий монтаж звуку.
