Якщо коротко, так звана «червона ртуть» — це міська легенда про вигадану модифікацію ртуті для військового призначення.
Перша згадка про цей винахід радянської оборонної промисловості датована 1979 роком. Відтоді ця тема постійно з’являється в ЗМІ, «червону ртуть» намагаються купити чи продати. Заявлена ціна винаходу коливається від 100 тис. до 1,8 млн доларів за 1 кг.
Згідно з даними ЗМІ, речовина має такі характеристики:
- висока щільність (20 г/см3)
- радіоактивна
- токсична (порівнюється з ціанідом калію)
- надпровідна
- низька температура замерзання (-150оС)
- вибухонебезпечна
Звідки взялася червона ртуть?
Майже 50 років тому в західних ЗМІ з’явилися публікації, що в СРСР було синтезовано багатофункціональний радіоактивний і токсичний каталізатор. Він начебто мав величезну міцність й низьку температуру замерзання, а на його основі вчені розробили унікальні види зброї.
При цьому жодних точних характеристик, підтверджень винаходу, результатів досліджень чи тестів наведено не було. Red Mercury або ж RM-20/20 тоді так зацікавила військових, що секрет «розробки» безліч разів намагались купити чи вкрасти. Проте безуспішно.
Ключовим моментом для популяризації «винаходу» стала стаття в російській «Правді» 1993 року, де йшлося про таке:
Червона ртуть — це надпровідний матеріал, що використовується для виробництва високоточних вибухових речовин, ядерної зброї, поверхні для «Стелсів» і боєголовок із самонаведенням. Покупцями розробки є великі компанії аерокосмічної і ядерної промисловості в США й Франції, а також Південна Африка, Ізраїль, Іран, Ірак і Лівія.
Стаття «Єльцинґейт, червона ртуть», 17 квітня 1993 року, газета «Правда», с. 3.
Далі більше — 93 та 94-го року британський 4-й канал знімає два документальні фільми: «Слід червоної ртуті» («Trail of Red Mercury») та «Кишеньковий нейтрон» («Pocket Neutron»). У фільмах зібрано свідчення «очевидців» того, як російські вчені розробили мініатюрну нейтронну бомбу, використовуючи таємничу сполуку, названу червоною ртуттю.
Тодішні російські газети наповнені оголошеннями про продаж червоної ртуті. Під виглядом військової розробки продавали все, що завгодно, адже що це насправді — не знав ніхто. Найчастіше за червону видавали йодид ртуті (II).
Різновиди йодиду ртуті (II): β (ліворуч) і α (праворуч). Реальний хімікат, який не має вибухових властивостей та іноді видається за червону ртуть. Нижче температури 126°C речовина має червоний колір, вище 126°C — блідо-жовтий.
Скептики, не отримавши жодних доказів існування червоної ртуті, заслужено вважали її вигадкою. Підлив оливи у вогонь всесвітньо відомий американський фізик, один з розробників атомної та нейтронної бомб Семюель Коен. В автобіографії він написав:
Червона ртуть існує, а створюється вона при змішуванні дуже малих об’ємів спеціальних матеріалів й далі «вкладається» в ядерний реактор. При вибуху температура й високий тиск дозволяють запалити важкий водень і виробити міні-нейтронну бомбу.
Семюель Коен (1921—2010), американський фізик.
Чому відомий науковець зробив таку заяву, незрозуміло.
Торгівля «червоною ртуттю»
Цей мем вважається одним із комерційно найвдаліших вигаданих матеріалів. Продавці намагались продати (й успішно продавали) буквально все, називаючи це червоною ртуттю:
- амальгами золота, платини чи плутонію,
- воду, фарбовану аніліном,
- йодид ртуті,
- кіновар,
- оксид ртуті,
- піроантимонат,
- ртуть із домішками цегляного пилу чи барвників,
- ртуть із термометрів.
Кі́новар, циніум або цинообра — мінерал, простий сульфід. Одна з найдревніших мінеральних фарб. Іноді видається шахраями за «червону ртуть». Основний склад — сульфід ртуті.
1994-го року німецька поліція знаходить субстанцію, названу продавцем червоною ртуттю. Після перевірки виявляється, що це суміш плутонію, ртуті, стибію, кисню, йоду та галію. 2003-го в хорватському Загребі конфіскують ємність зі звичайною ртуттю з домішками.
1997 року дослідження «Вісник вчених-атомників» («Bulletin of the Atomic Scientists») публікує дослідження, де згадує про російських і східноєвропейських бізнесменів, які намагаються продати оксид чи йодид ртуті, називаючи їх «червоною ртуттю» за ціною від 100 до 300 тис. $ за кг.
2004-го в Британії заарештовано кількох осіб, що намагалися купити 1 кг червоної ртуті за 300 тис. фунтів.
Спростування
Врешті Міжнародне агентство з атомної енергії публікує офіційну заяву про те, що червоної ртуті не існує. «Це все вигадки», — коротко резюмує представник організації.
Висуваються гіпотези, що, можливо, «червона ртуть» — це назва секретної речовини або ж чудово вигадана пастка для потенційних торговців зброєю.
Мем «червона ртуть» неодноразово згадувався в масовій культурі, зокрема в українському детективі «Обережно, червона ртуть!» (1995), серіалі «Полтергейст» та «X-files», документальному фільмі «Що таке червона ртуть» тощо. Письменник Дмитро Черкасов у книзі «Косово поле» пише, що «червона ртуть» — це жаргонна назва військового плутонію. Ляпіс Трубецкой згадує про неї в пісні «Залізний».
Будемо відвертими: один різновид червоної ртуті ми все ж знайшли. Цей червоний Мерк’юрі (mercury англ. — ртуть) може завдати серйозної шкоди, якщо на високій швидкості в’їхати на ньому в стіну:
