Історія Європи аж до XIX ст.– це історія родин, які були приватними власниками європейських земель – від Атлантичного океану до міжріччя Південного Буду/Дніпра від шотландських гір до Сицилії.

Важливий чинник, який на століття визначив історію руських земель (тобто сучасної України) та її населення, — це правові традиції. Наприклад, порядок передачі верховної влади від одного приватного власника-володаря-великого князя до іншого.

У цьому сенсі ситуація в руських князівствах була такою самою, як і в інших сучасних їм державних утвореннях. Якщо коротко: перші століття «руської» історії — це століття нескінченних воєн, у яких володарі тих земель з’ясовували за допомогою збройної сили стосунки між собою.

Ресурсне надбання для тих воєн — земля та селяни, як основна робоча худоба. Такою, між іншим, вона залишалася на теренах УРСР аж до 1972 р, коли селянам дозволили мати паспорти. До того часу вони внаслідок свого статусу не мали і не могли мати ніякої історії. Як її не могли мати коні, корови, кури або плуги. Всі ж були неписьменні!

Тепер коротко про географію

Впродовж тисячоліть Дніпро був однією з головних ліній розлому євразійського субконтиненту, кордоном поміж двома світами, що перманентно ворогували — Лісом та Степом.

На схід від цього кордону, згідно із Фернаном Броделем (не чули про такого? тоді вам сюди), починався дикий, незнаний світ. Цивілізації в європейському значенні цього слова за цим кордоном (там тепер київські райони типу Позняків) аж до закінчення Старого Порядку (тобто до кінця XVIII ст.) не існувало.

Географічне розташування, розселення слов’янських племен у межиріччі Дніпра-Прип’яті-Дністра-Південного Бугу-Вісли визначило їхню основну історичну місію та функцію провідної верстви: війна зі Степом. Саме ця війна, яка тривала від доісторичних часів, завершилася в цілому перемогою цивілізації Лісу лише наприкінці XVIII століття, коли нащадки Чингісхана — Гіреї були остаточно ізольовані в Криму.

Сучасний дослідник Олег Однороженко (про нього тут): «Україна знала лише одне ремесло — війну… Тисячолітня битва за Степ коштувала «старожитному народу руському» та його рицарській верстві незчисленної кількості жертв… На чолі кожної великої модернізаційної хвилі українського (руського) народу повсякчас стояв його військово-політичний провід.

Від століття до століття змінювався його склад та структура, форми самоорганізації та здійснення політичної влади, навіть назви — «дружинники», «шляхта», «козацтво»… Незмінним лишалося тільки усвідомлення своєї визначеної історією місії — захисту Руської землі від кочового Степу…

Це була перемога з гірким присмаком.

Наймасштабніший геополітичний успіх українського народу химерним чином збігся зі втратою державності. Українська історія взяла антракт, який тривав упродовж усього довгого ХІХ століття».

На додачу – пруф від авторитетного дослідника, Фулбрайтівського стипендіата Олександра Галенка:

(пояснення тут)

Додам від себе — і впродовж усього ХХ-го.

Далі буде…Данило.

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти