На початку пізнього Середньовіччя у військовій справі з’явився термін avant-garde (з французької — передові загони). Так називалися війська, що маршували на чолі основної армії. А будь-яка війна перетинається з мистецтвом, тож цей термін стали вживати в кінематографі, образотворчому мистецтві та літературі.
Це — маловідомий, але унікальний скарб нашої культури. Суть літературного (і будь-якого) авангардизму полягає в руйнуванні усталених меж та експериментах із метафорами. Простіше кажучи, це — мистецтво поєднувати непоєднуване, відмовившись від традиційних форм. І саме з українським авангардом ми хотіли б вас познайомити.
Дехто помилково вважає, що авангард на теренах СРСР народився як відповідь на соцреалізм. Себто, був реакцією на радянську утопію, карикатурою на пропаганду СРСР. Та це не так, адже авангард став самостійною мистецькою течією, а радянські плакати й далі припадають пилом в антикварних крамницях.
Микола Холодний
Ми звикли до літературного образу многостраждальної України, персоніфікованої у дівчині з косою, що плаче коло хати-мазанки. Так зародився комплекс української меншовартості: самоідентифікація, як невільних та завжди переможених. Наш авангард — те, що руйнує антиукраїнські міфи про однобокість нашої культурної спадщини. І розпочинає цю рубрику класик захалявної літератури та поетичний трикстер — Микола Холодний.
Імперія Зла торкнула мене своїм чорним крилом іще в дитинстві, а мою родину – ще до мого народження. Мого діда розкуркулили. Дід тоді до колгоспу не пішов, тому його і дітей повикидали на сніг. І тільки завдяки тому, що хрещена моя, батькова сестра Ольга, пасла гусей у бригадира – а вже колгоспи були – дід відкупив у колгоспу свою хату. Це завдяки тому, кажу, що хрещена у бригадира пасла гуси.
Микола Холодний — невідоме інтерв’ю
Миколу Холодного вважають однією з найтрагічніших постатей української поезії. Народився він 1939 року у селянській родині на Чернігівщині. Український дух бунтарства та свободи вирував у ньому ще змалку. Як інакше пояснити, чому учень 5-го класу малює і розповсюджує листівки «Сталін помер. Люди моляться Богу»? На жаль, азарт і завзятість не завжди були йому на користь — через захоплення піротехнікою Микола Холодний назавжди лишився без пальців правої руки та з частково спотвореним обличчя.
Серед українських пісень — більше зі вболіванням за горілку, аніж – за українську державу.
Рефлексії Холодного
Вже у 21 рік він надіслав свої вірші Тичині, за що останній нагородив його передплатою на газету «Літературна Україна». Як бачите, культура донейтів панувала серед української інтелігенції ще півстоліття тому. Згодом Холодний вступив до Київського університету ім. Тараса Шевченка, де майже відразу отримав бонус — постійний нагляд КДБ.
Унікальність Холодного була не тільки в його сталевих римах, глибоких та іронічних віршах, але й у чіткій позиції та зневазі до усього совкового. Коли радянська влада вирішила ввести посаду штатного кобзаря біля могили Шевченка, Холодний висловився з жалем та іронією:
Настановляти біля Шевченкової могили так званих кобзарів з метою відтворення тогочасної дійсності – настільки ж смішне, як влаштовувати щорічні дуелі біля могили Пушкіна.
1966 року за прочитання вірша «Собаки» біля пам’ятника Франкові Миколу Холодного запроторили до Лук’янівської в’язниці. Кремінний характер дозволив Холодному тримати голодування, за що його не лише звільнили, але й виписали з Києва. Ув’язнений дисидент став сторожем на Кіровоградщині.
Вірш «Собаки» Миколи Холодного
Нелегально ночуючи то тут, то там, у Василя Стуса чи В’ячеслава Чорновола, він зумів поновитися в університеті та отримати київську прописку. Згодом у видавництві «Смолоскип» у США виходить його книжка «Крик з могили», і за сюжетом багатьох романів наш герой нарешті закохується. На жаль, ненадовго. Не менше, аніж власна закомплексованість та понівечене обличчя, його роману зашкодили інтриги та плітки друзів.
Хто сьогодні керує в Україні? Вчорашні райкомівці й обкомівці. Один одного вони удостоюють звань заслужених працівників культури тощо. Я ж від районної адміністрації не отримав з нагоди свого 60-річчя навіть паршивенького привітання. Як і Солов’яненків спів, нинішній владі в Україні моя літературна діяльність не потрібна. Якби я торгував мазутом або унітазами, я був би людиною номер один.
Інтерв’ю газеті «День», 1999 рік
Влаштувавшись до сільської школи вчителем, Микола Холодний протягом 20 років постійно перебував під пильним оком КДБ, і зрештою за наказом кадебістів його хату знесли бульдозером. У лютому 1984 року просто неба померла мати Миколи Холодного. Після цього він звернувся до Рейгана із проханням про політичний притулок. А 1986 року поет втік від переслідувань до Остра, що став радіоактивним гетто після вибуху ЧАЕС.
Після розвалу СРСР Холодного нагородили премією Папи Римського, а згодом він продав свої «Жигулі», аби видати власну книжку. Весь час після відновлення незалежності України, Холодний жорстко критикував посткомуністичну владу і попереджав про загрозу російського реваншу. Знайшли Миколу закатованим до смерті у власній квартирі. Прокуратура і судмедексперти не змогли (чи не захотіли?) встановити навіть дату смерті. Офіційний висновок — «серцева недостатність». Минав 2006-й рік.
Ми вам робили революцію,
в війну звільняли від ярма.
А ви розвели проституцію
біля державного керма.
Навкруг міста ростуть лісами —
до комунізму ідемо.
Тим часом податі ті самі,
в тюрмі тій самій сидимо.
Є мова піль, озер і неба —
та ходить мова та німа.
Є українців більш, ніж треба,
а України-то нема.
1968 рік
Спроби десакралізації України у творчості Холодного — серйозний закид, але й глибокий душевний біль. Намагаючись зруйнувати образ страждальниці, Микола Холодний балансує на межі абсурду та сарказму, залишаючи нетлінну спадщину. Він, безперечно, заслуговує на визнання простим висловом — «його вірші актуальні й донині».
Холодний конфліктував як із кадебістами, так і з радикальними патріотами. Ходили чутки, що він програв кохану дівчину у карти. Його майже ніде не друкували, а в’язниця стала для нього не таким вже віддаленим місцем. Микола Холодний показав українське дисидентство новим — іронічним, гострим, прямолінійним. Його й досі вважають класиком української авангардної поезії. Тому, насамкінець, ми ділимося з вами його чудовим віршем, що нині лунає актуально, як ніколи.
Бродять свині у Криму
з рижою щетиною,
І дивуються, чому
не стаю скотиною.
Пронизав свинячий лад
виробничу царину:
перерили виноград
і життя татарину.
Захотілося свині
не в землі копатися –
в автономному багні
зволила купатися.
За трибуну вийшов хряк:
— На пісочку ляжем,
і посиплеться з гілляк
золото над пляжем.
Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.
Українці: — Цур йому! –
Караїми охкають.
Бродять свині у Криму,
по-московськи рохкають.
1993 рік
