Саме та тисячолітня, напевно, найдовша у світовій історії війна, визначила походження структури руської еліти. Оскільки все життя суспільства було підпорядковане тільки Війні, наші предки мали численне «дворянство шпаги», але мало або зовсім не розвинене дворянство «мантії» та «ряси», тобто бюрократію та духівництво (про це докладно тут).

Саме це є головною причиною того, чому наш народ аж до XVIII ст.. не мав розвиненої, потужної, впливової, авторитетної, політично активної торговельної, промислової, наукової, мистецької «національної» еліти. А також міст, у межах яких ці елітні групи могли б народжуватися, існувати та розвиватися, — позаяк лише в містах (та поміщицьких/шляхетських маєтках) зосереджувалися ті, хто потребував їхніх ідей, послуг та виробів і міг ці свої потреби оплатити.

Ще одне принципове міркування. Головними опорними пунктами на цій території — від мукачівської Паланки, Хотинської фортеці — до сучасного Білгород-Дністровського на Чорноморському узбережжі (про це можна прочитати в докторському дослідженні авторитетного Андрія Красножона) були фортеці.

Саме фортеці виконували роль так званих «пунктів зв’язності» для всіх цих земель та держав, які в різні часи там існували. Фортеці потребували послуг цілком утилітарного ґатунку: послуг маркітантів, повій, каменярів, ковалів, шорників, лікарів тощо.

Натомість в Центральній та Західній Європі таку функцію, крім фортець, виконували ще міста та монастирі — центри торгівлі, ремесел та високої науки. Саме в містах і лише у них вироблявся надлишковий матеріальний продукт, який давав змогу «утримувати» всіх не залучених до військової справи: цивільну бюрократію, духівництво, осіб вільних професій (покликаних з-поміж іншого і обслуговувати культурні потреби можновладців) і сприяти розповсюдженню християнства, зокрема через візуальні та музичні твори тощо.

Від часів Володимира Святителя руська еліта формувалася головним чином в просторі грецького православ’я. Як стало очевидним під час сучасної епопеї з отриманням Томосу, за півтори тисячі років з його лав не вийшло жодної фігури, яку можна було би поставити на один щабель, скажімо, з Томою Аквінським, Мартіном Лютером, Френсісом Беконом, отцями ІІ Ватиканського собору абощо.

Адже саме фігури такого масштабу були й репрезентантами інтелектуальної та політичної еліти своїх країн та народів, і визначальними чинниками формування елітних груп за всіх часів і всіх народів.

Ще одна відмінність між західною (католицькою) та східною (грецькою) традиціями — наявність у перших і відсутність у других духовно-лицарських та жебрацьких орденів. Так, наприклад, домініканці, францисканці, єзуїти мали розвивати, удосконалювати віровчення та наявні практики душпастирювання й освіти. Це стало однією з причин стрімкого зростання та розвитку в країнах латинської традиції університетської, шкільної та інших форм освіти – спочатку в церковних, а потім і у світських формах.

Наприклад, Болонський університет було засновано 1088 р.

(повний список європейських вишів тут), Києво-Могилянський — 1632 р.

Відчуйте різницю.

Далі буде.
Данило.

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти