Платформа краудпаблішинґу «Комубук», український видавничий проект, який працює на засадах краудфандинґу, оголосила збір коштів на чергову, вже шосту серію видань.

У новій черзі на вашу підтримку чекають перші українські видання творів культового американського письменника Генрі Міллера («Тропік рака» і «Тихі дні в Кліші») та знаменитого німецького прозаїка Вінфріда Ґеорга Зебальда (роман «Аустерліц»), а також перевидання скандальновідомого «Голого ланчу» Вільяма С. Берроуза і книжка вибраної есеїстики засновника «Комубук» Павла Шведа.

Ви можете підтримати видання на мінімальну суму й отримати ваші примірники, коли книжки буде надруковано, або ж зробити пожертву чи подарувати ці видання українським бібліотекам. Детальніше тут.

Видання шостої черги

«Тропік рака», Генрі Міллер

Американського прозаїка Генрі Міллера (1891–1980) можна поставити в один ряд із такими визначними письменниками-модерністами ХХ століття, як Джеймс Джойс, Вірджинія Вулф та Семюел Беккет, адже їхні твори назавжди змінили самі межі літератури як мистецтва. Найвідоміший роман Міллера «Тропік Рака» (1934), що є своєрідною скандально-вибуховою сумішшю автобіографії й художньої вигадки, розповідає про бурхливе богемне життя вбогого й вічно голодного американського письменника в Парижі 1930-х років, в якому нескладно впізнати alter ego самого автора.

Вперше опублікований у Франції у видавництві Obelisk Press, що спеціалізувалося на порнографічній англомовній літературі, твір Міллера ще близько 30 років залишався забороненим у США та Британії, як, врешті, й у переважній більшості країн світу. Але це не завадило йому швидко здобути культовий статус, який він утримує досьогодні.

Безкомпромісно відвертий та провокативно-зухвалий, написаний письменником із тонким чуттям мови й спостережливим оком художника, «Тропік Рака» Генрі Міллера — це один із наріжних каменів модерністської літератури ХХ століття, який навіть сьогодні змушує нас ставити під сумнів усе, що ми знаємо про мистецтво, свободу та мораль.

Підтримати видання.

«Аустерліц», Вінфрід Ґеорг Зебальд


Роман В. Ґ. Зебальда (1944–2001) «Аустерліц», який багато критиків називають найвизначнішим німецькомовним романом ХХІ століття, вийшов друком 2001 року, незадовго до трагічної смерті автора внаслідок автомобільної аварії. Цей роман або «прозову книжку невизначеного жанру», як називав його сам автор, вирізняє не лише незвичний, лабіринтоподібний сюжет, який автор вибудовує з ретельністю павука, що плете свою павутину, але й особлива поетичність мови, яка перетворює цей твір на довжелезний вірш про пошуки втраченого дитинства.

Неназваний оповідач знову й знову зустрічає залюбленого в європейські ландшафти та архітектуру загадкового самітника Жака Аустерліца, який розповідає йому про свої багатолітні намагання розкрити таємницю власного походження. Ці пошуки ведуть його ледь не через усю Європу й спонукають відвідати різноманітні «місця пам’яті» найновішої німецької та європейської історії — з Антверпена до Лондона, з Парижа до Марієнбада, а з Праги до концентраційного табору «Терезієнштадт». І це лише зовнішній, сюжетний контур роману, насиченого історичними екскурсами, поетичними спостереженнями та меланхолійними розмірковуваннями про (не)обжитість простору й проминання часу, з якими людина змушена давати собі раду.

Роман Зебальда «Аустерліц» був відзначений численними нагородами, серед яких National Book Critics Award (США, 2001), Salon Book Award (Великобританія, 2002), Independent Foreign Fiction Prize та Jewish Quarterly Wingate Literary Prize. Сьогодні «Аустерліц» перекладено понад 20 мовами, і він вже увійшов до канону найновішої німецької літератури.

Підтримати видання.

«Тихі дні в Кліші», Генрі Міллер


У своїй повісті «Тихі дні в Кліші» (1956), яку Генрі Міллер (1891–1980) розпочав писати в червні 1940 року незадовго після повернення до США, а завершив у Біґ-Сурі в Каліфорнії, де мешкав майже до самої смерті, автор знаменитих «Тропіка рака», «Тропіка козерога» та «Чорної весни» озирається на несамовите десятиліття, яке він прожив у легендарному Парижі 1930-х років.

Описуючи шалені нічні вештання обшарпаними вулицями, кафе та барами Монмартру і з винятковою відвертістю розповідаючи про свої сексуальні пригоди й швидкоплинні закоханості, Міллер майстерно змальовує перед читачем той незабутній час, що став визначальним для всього його подальшого життя і творчості. 

Обурливо-відверта й розкішно-чуттєва проза Міллера, мов нестримний вир, затягує читача з кожним реченням, зачаровуючи його неповторною атмосферою свободи й ненаситною жагою до життя. Хоч невелика за обсягом, повість «Тихі дні в Кліші» містить у собі ніби в згущеному вигляді всі ті «магічні інгредієнти», які принесли її автору світову славу, і є одним із вершинних досягнень Генрі Міллера як письменника.

Повість «Тихі дні в Кліші» було двічі екранізовано: 1970 року данським режисером Єнсом Йорґеном Торсеном та в 1990-му — французом Клодом Шабролем.

Підтримати видання.

«Голий ланч», Вільям С. Берроуз


«Голий ланч» (1959) легенди Покоління бітників Вільяма С. Берроуза (1914—1997) ось уже понад п’ятдесят років вперто утримує славу найскандальнішого роману, будь-коли написаного англійською мовою.

Це бурлескна й моторошна антиутопія, дія якої відбувається у невизначеному майбутньому в інфернальному, вивернутому навспаки світі під назвою Інтерзона.

Роман створено своєрідною експериментальною технікою колажу, тому читач не знайде тут сюжету в звичному значенні цього слова. «Голий ланч» Вільяма Берроуза — це схоже на нічний кошмар провокативне плетиво безпідставного насильства, непристойних гомоеротичних фантазій, чорного гумору та мовних вибриків, народжених схибленою логікою, зрозумілою лише «героям» цього блискуче-обурливого морально-літературного експерименту.

Підтримати видання.

«З чого нам дозволено сміятись?», Павло Швед


Видання містить збірку вибраних есе засновника платформи «Комубук» Павла Шведа, початково опублікованих у часописі «Критика» й онлайн-виданні Provid.org.

Хоча вони й написані в різний час та за різних нагод, ці тексти в теоретичному плані об’єднує багаторічне зацікавлення автора лаканівським психоаналізом Люблянської школи та ідеями Славоя Жижека зокрема, а в тематичному — те, що за визначенням відомого українського публіциста Миколи Рябчука можна було б окреслити як нашу «колоніальну спадщину та постколоніальну спадковість».

Попри те, що такі імена як П’єр Бурдьє, Мішель Фуко, Ален Бадью, Франц Фанон, Маршал Берман, Бенедикт Андерсон чи Младен Долар, як і деякі інші, рідко звучать на сторінках цієї збірки, імпліцитна присутність їхніх ідей, поглядів та способів тлумачення є тут достоту повсюдною, адже поряд із лаканіанством саме вони відіграли вирішальну роль в інтелектуальному становленні автора цих «проб».

Тож суспільно-політичні й культурні феномени, розгляду яких присвячені окремі есе, доволі різноманітні й охоплюють такі теми, як українські дебати про «постмодернізм» 1990-х — 2000-х років, нові засоби вираження літератури, зокрема феномен мережевої літератури, питання етики й політкоректності як домінантної у наш час форми етичного, проблему (пост)тоталітаризму й сучасний кінематограф.

Підтримати видання.

Коменти