Людям дуже давно почало здаватися, що все не так, як здається.

Власне, це одна з родових відзнак людини – рефлексувати з приводу власної рефлексії та ставити її під сумнів.

Нам притаманно бачити за першим шаром речей інший, таємний. Homo sapiens запросто може називатись Homo credens — «людина, що вірить».

Народження «Матриці»

Саме ця схильність заглядати за лаштунки очевидного привела людей до релігії, вона – народила й науку. Наука підштовхнула розвиток технологій, а бурхливий розвиток цифрових технологій призвів до появи «Матриці».

Так-так, тієї самої «Матриці», яка стала класикою світового кіно і чиє двадцятиріччя виходу на екрани відзначалося в березні. А вже «Матриця» зі свого боку породила (пам’ятаєте біблійне «Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова»?) цілу хвилю філософських міркувань, чи не є світ довкола чиєюсь досконалою симуляцією?

Інакше кажучи, чи не живемо ми у чужому експерименті, якому ми, власне, і завдячуємо своїм існуванням?
Велику дискусію на цю тему започаткував філософ з Оксфорда Нік Бостром, чия робота 2003 року мала саме таку назву: «Чи живемо ми у комп’ютерній симуляції?»

Нік Бостром

Симуляційна гіпотеза, яку він сформулював, виходить з того, що, хоча світ, який ми бачимо, у певному сенсі «реальний», він не розташований на фундаментальному рівні реальності. 

Це дуже приваблива ідея, яка зачаровує своєю простотою і зрозумілістю кожного, хто хоч раз потрапляв у світ комп’ютерної гри. Ігромани навіть не завжди хочуть звідти повертатися. І це ми ще на самому початку цифрової епохи. Річ Терріл, вчений-комп’ютерник із НАСА, звертає увагу, що наразі найкращі симуляції не використовують штучний інтелект, але це справа найближчого часу.

Ми на відстані одного покоління від богів, що здатні створювати всесвіти

Річ Терріл

Якщо за кілька десятиліть людство настільки просунулося у створенні цифрових симуляцій, логічно припустити, що за сотні і тисячі років хтось інший міг би досягти у цьому неймовірних результатів, одним з яких було створення нашого світу.

Якщо це так, виникає природне бажання вхопити автора чи авторів експерименту за руку, довести експериментальне походження світу. Ідеально, звісно, як каже Нік Бостром, дочекатися, доки вигулькне віконце з написом: «Ви перебуваєте в експерименті. Натисніть, щоб отримати більше інформації». Але сподіватися на це не варто.

Убивчим доказом симуляції стало би свідчення того, що закони фізики працюють лише на обмеженому просторово-часовому континуумі.

Будь-який експеримент має певні межі, немає сенсу і можливостей розширювати його до безкінечності, бо це потребуватиме безкінечних ресурсів і безкінечних обчислювальних можливостей.

Але як знайти ці межі, якщо ти сам обмежений межами цих меж?

Австрійський математик Курт Гьодель колись звернув увагу людства, що це неможливо. Прибічникам теорії симуляції дуже подобається ефект спостерігача. З квантової фізики відомо, як впливає на поведінку елементарних частинок ефект спостереження.

Це дуже нагадує, як у комп’ютерній грі події розгортаються лише для гравця, за межами ігрового простору, доступного для спостереження, нічого не відбувається, його, власне, не існує, доки його не викличе до життя увага гравця. З іншого боку, це схоже на дитячі уявлення про те, що доки наші очі заплющені, навколо відбувається щось таємне, і варто лише моргнути швидше, або довго не заплющувати очі, щоби цю таємницю побачити.

За аналогією зі сучасним софтом незрозумілі речі можна пояснювати багами у кодах «творця», а той факт, що світ довкола вкладається у чіткі математичні формули, нібито видає цей самий базовий код.

І все ж таки у симуляційної гіпотези є одна принципова вада: цю ідею не можна спростувати

Тобто не можна виконати головну вимогу науковості – фальсифікованість твердження. Те, що не може бути перевірено, не може бути спростовано, а, отже, існує лише як віра. Якщо все пояснюється задумом «творця», то, зрештою, нічого не пояснюється. Це міркування слід вивести за дужки наукового пізнання світу. Ще американський фізик Джеймс Гейтс стверджував, що у симуляційній гіпотезі просто замінили бога на всемогутнього програміста. Від цього релігійна сутність ідеї не змінилася.

Бог помер! Хай живе програміст!

Але саме тому, що людство стоїть на порозі створення найскладніших штучних світів, та ще й за допомогою і, хтозна, чи не з домінуванням штучного інтелекту, всебічний філософський аналіз ситуації «творця» та його творінь, теоретичне обкатування проблем і можливостей, які несе новий якісний етап розвитку людства, є надзвичайно актуальним. «Бог помер!» — проголосив Ніцше. «Хай живе програміст!» — кажемо ми зараз, але не якийсь потойбічний чи інопланетний, а наш, рідний, земний.

Незалежний журналіст, публіцист, політичний оглядач

Коменти