Літній чоловік на платформі нью-йоркського метро бореться з потоком брудної води, що збиває його з ніг. Якраз в цей час на станцію прибуває потяг, тож відео має всі шанси стати трагічним. Врешті, людина безпорадно стає на коліна і дивиться у камеру, ніби запитуючи: «Чому ви мені не допомогли?»

Після того, як відео стало «вірусним», користувачі Твіттеру почали ставити те ж саме питання. Хтось написав: «Може, залишиш телефон і допоможеш йому?». Інші стверджували, що люди «радше знімуть біду на камеру, аніж спробують їй запобігти».

Це типове звинувачення: ми скоріше запишемо відео для лайків, аніж зробимо щось хороше для світу. 
відео

Ілюстрація: www.cathryn-virginia.com

Попри це, реакції на відео переконують нас у зворотному. Крім того, в кінці ролика видно, як хтось підходить до чоловіка і, можливо, намагається йому допомогти.

Дослідження показують, що ймовірність допомоги з боку очевидців лиха збільшується з присутністю відеокамери десь неподалік. 

Історія Кітті Дженовезе

Кітті Дженовезе – молода жителька Нью-Йорка, яку вистежили, а потім зарізали та зґвалтували за багатоквартирним будинком у Квінсі, коли нібито майже 38 осіб спостерігали за цим.

Стверджують, що ніхто навіть не спробував допомогти дівчині та запобігти лиху. З цієї історії бере початок концепція «ефекту свідка»: що більше людей стоїть навколо та спостерігає за лихом, то менша ймовірність, що хтось з очевидців допоможе жертві.

Кітті Дженовезе

Кітті Дженовезе

Але з міс Дженовезе насправді сталося дещо інше. Хоча у перших доповідях по справі згадували про три атаки перед смертю дівчини, розслідування показало, що на неї нападали двічі. І не було 38 бездіяльних очевидців. Згідно з некрологом вбивці, приблизно 12 осіб чули підозрілі звуки і майже ніхто з них не був пасивним спостерігачем: двоє викликали поліцію, а одна жінка була поруч із Кітті, коли та помирала.

Кітті Дженовезе некролог

Так, були люди, які трималися осторонь атаки на Кітті Дженовезе і вирішили чомусь не втручатися.

Допомога не під камеру

Попри фейкові факти про вбивство американки, не можна стверджувати, що «ефекту свідка» не існує. Мета-огляд 2011 року показав, що очевидці швидше втручаються у надзвичайних ситуаціях (наприклад, хтось упав на землю або закричав під час пограбування) частково тому, що в таких випадках жертвам потрібна термінова допомога. Здебільшого першими реагують чоловіки, бо вони відчувають себе фізично спроможнішими змінити перебіг подій. Ініціативу допомоги найчастіше проявляють знайомі, а не ті, кого жертва бачить вперше.
Коли ж йдеться про відеозйомку, все стає ще цікавішими.

Маєш камеру – будеш активним свідком

Викладач кафедри медіа та комунікацій Університету Хальмстад у Швеції Лінус Андерсон разом зі своєю колегою Ебдою Сундін отримали фінансування для дослідження, яке аналізує поведінку людей, що, замість допомоги, знімають на камеру тих, хто потрапив у халепу. Андерсон не дає конкретних відповідей, чому очевидці лиха так поводяться, але має деякі припущення.

Знімання, за його словами, «це дуже безпосередній спосіб боротьби [з негативною подією]. Замість того, аби бути просто пасивними, ви стаєте активними свідками».

Відеофіксація події дає людині, яка не може чи не хоче допомогти, відчуття співучасті в ситуації.

І хоча існує не так багато досліджень щодо того, чому в людей з’являється бажання зняти неприємні ситуації на телефон, є література, яка дозволяє припустити, що свідки швидше допомагають, коли десь поруч камера.

Відеокамера стимулює допомагати

Марко ван Боммель, доцент кафедри організаційної психології Відкритого університету в Нідерландах, провів дослідження, як наявність камер впливає на спостерігачів. В одному дослідженні 2013-го року він та його колеги-дослідники створили дві ситуації: одну, в якій злочинець нібито вкрав гроші в одного з перехожих, та іншу, де була аналогічна крадіжка, але за місцем пригоди спостерігала камера стеження. Дослідження виявило, що очевидці охочіше допомагали там, де була встановлена камера.

Ван Боммель провів аналогічне дослідження онлайн. Виявилося, що ті Інтернет-користувачі, які мали веб-камеру або ж відчували, що за ними хтось спостерігає, частіше надавали потрібну допомогу іншим.

Найновіше дослідження  підтверджує результати Ван Боммеля. Науковці переглянули кадри з камер безпеки 219-х випадків насильства у Великобританії, Нідерландах та Південній Африці та виявили, що в 90% ситуацій хоча б одна людина намагалася втрутитися.

Що більше присутніх під час події, то більше шансів на стороннє втручання — найдивовижніший висновок дослідження. 

Це прямо суперечить традиційному «ефекту свідка».

Ван Боммель і його колеги припускають, що зазвичай люди допомагають тоді, коли відчувають, що за ними хтось спостерігає.

Інколи у звичному оточенні з’являється щось таке, що змушує очевидців відчути відповідальність

 

Марко ван Боммель, доцент кафедри організаційної психології Відкритого університету в Нідерландах

Такі чинники називають «сигналами підзвітності». Це можуть бути камери, бейджики, дзеркала та інші речі, які створюють відчуття, що вас запам’ятають.

Ми думаємо, що люди стають відповідальнішими, коли задумуються про власну репутацію і про те, як вони виглядатимуть, виконавши чи проігнорувавши певну дію. Я вважаю, що камера на смартфоні може функціонувати як сигналізація відповідальності

Інакше кажучи, не лише камери безпеки спонукають перехожих вжити заходів.

Чому не допомогли чоловіку з нью-йоркського метро?

Повернімося до ситуації в нью-йоркському метро: чому ж очевидець дістав телефон і почав знімати все на камеру, замість того, щоб допомогти чоловікові вибратися з води?

Точну відповідь може дати лише автор відео, але є декілька теорій.

У мене були деякі розмови щодо цього, де люди вказували, що зйомки є важливими, бо допомагають поліції розслідувати злочин. Це може здаватися поганим, але є і зворотний бік медалі. Люди, які стають очевидцями жахливих ситуацій, можуть відчувати стрес та шок. Їм потрібно зняти напругу, поділившись своїми почуттями та переживаннями з друзями

 

Марко ван Боммель, доцент кафедри організаційної психології Відкритого університету в Нідерландах

Дослідник також вказує, що неможливо справедливо оцінити дії людей в невідомих для нашого досвіду ситуаціях. До того ж, якщо людина відчуває себе фізично неспроможною надати допомогу чи сумнівається у можливості зробити це, кидатися у стрімкий потік води їй точно не буде комфортно і безпечно.

Очевидцю, можливо, буде приємніше відчувати себе потрібним, зафільмувавши небезпеку, і мати доказ того, що станція метро в непридатному стані.

Смартфони можуть і відволікати

Хоча є одна ситуація, яка показує, що смартфон — це перешкода, коли йдеться про допомогу. Наукова праця 2013 року виявила: люди, які говорять по телефону, набагато менше допомагають особам з інвалідністю, коли в останніх виникають певні незручності на вулиці. Спостерігачі почуваються потрібнішими своїм співрозмовникам.

Дослідники вважають, що тоді людина вважає себе вже «втягнутою» в іншу справу, і речі, які відбуваються поза телефонною розмовою, здаються їй не вартими уваги. 
Цілком очевидно, що потрібно провести більше досліджень про вплив смартфонів на поведінку спостерігачів. Важко сказати, але люди, мабуть, не такі «безсердечні», якими їх звикли уявляти песимісти.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти