Мікропластик може потрапити в людський організм, про це активно говорять науковці. Переміщення його часток в атмосфері викликає особливе занепокоєння.

У повітрі багато мікропластику, і це є одним з тих питань, яким ми не приділяємо достатньо уваги

  вчена Інституту Альфреда Вегенера Мелані Бергманн

Чому за це взялися?

Кілька років тому морський еколог Мелані Бергманн вирушила на далекий норвезький архіпелаг Свальбард, де вивчала вплив глобального потепління на морську екосистему Арктики. Зробивши кілька досліджень, Бергманн та її команда виявили, що багато пластикового сміття перетворюється у мікропластик та осідає на дні океану.

Ба більше: навіть шматки льоду містять подрібнену пластмасу! 

Вивчення того, як пластик з атмосфери потрапляє на крижини Арктики, було непростим через занадто суворі погодні умови.

Ми взялися досліджувати зразки снігу, бо він збирає майже всі крихітні частинки, що є в атмосфері

Для того, аби взяти пробу, Мелані Бергманн та її колеги висадилися на крижинах протоки Фрама, що розташована на півночі від норвезької частини материка між Гренландією та Свалбардом. Згодом команда вчених порівняла результати перевірки зразків снігу з Арктики, помірно заселених швейцарських Альп та німецького міста Бремена.

мікропластик

Вчені з Інституту Альфреда Вегенера приземляються на крижину поблизу протоки Фрама, аби взяти зразки снігу для дослідження

Як і очікувалося, Арктика має менше частинок мікропластику, ніж зразки з інших ділянок, розташованих ближче до потенційних джерел забруднення. 

Але сніг протоки Фарма однаково має занадто високі показники.

Технологія дослідження вмісту мікропластику

Технологія дослідження була відносно простою, а тому кількість мікропластику, який вони знайшли в снігу, найімовірніше, є не максимальною, а навпаки — доволі низькою.

мікропластик

Дослід за дослідом показує, що дедалі більше мікропластику потрапляє до Арктики, а от його розміри й далі зменшуються. Це значно ускладнює процес виявлення пластикових решток в екосистемах.

мікропластик

Сніг для дослідження взяли й з Бремена, аби порівняти кількість та хімічний склад мікропластику з густонаселених регіонів, які мають більше потенційних джерел пластикових решток, та віддалених куточків планети

Висновки Мелані Бергманн перегукуються з дослідженням, проведеним у віддалених Піренеях.

Вчені вимірювали атмосферні «викиди» мікропластику, враховуючи його кількість і фактичну відсутність діяльності людини.

Деоні Аллен, один з членів наукової команди, зазначив, що «робота Бергманн надає додаткову вагу результатам зі зразками гірського снігу»

І найцікавіше:

Види мікропластику, знайдені в Арктиці, відрізнялися від виявлених решток у Бремені та Альпах. 

Наприклад, шматочки полістиролу, полікарбонату та ПВХ, полімерів, які можна використовувати у лакофарбовій промисловості, були виявлені лише в арктичних зразках.

Велике різноманіття можливих джерел мікропластику означає, що відстежити їхнє походження дуже складно

вчена Інституту Альфреда Вегенера Мелані Бергманн

Арктика не потерпає від постійної людської присутності. Але як мікропластик потрапляє туди?

Не важко здогадатися, що деяку частину пластикових решток, які осідають на льодовій поверхні, переносить повітря. Це є одним із висновків дослідження Мелані Бергманн та її колег. Науковий огляд експерименту  надає ще більше доказів тому, що крихітне пластмасове сміття постійно циркулює в атмосфері.

Челсі Рохман з Університету Торонто, яка вивчала мікропластик в озерах, річках та ґрунті, зазначила:

Атмосферний осад — один з допоміжних факторів для пластикових частинок у віддалених прісноводних та наземних екосистемах, розташованих далеко від міських або промислових джерел

Через побоювання екологів останніми роками зростає кількість науковців, котрі вивчають рух мікропластику в екосистемі. На вчених чекає непростий шлях, щоб розібратися в найімовірніших джерелах мікропластикового забруднення.

Нагадуємо:

Мікропластик утворюється внаслідок розкладу чи руйнування більших пластикових предметів (пляшок, поліетиленових пакетів, виробів із синтетичних волокон, які можуть відокремитись від тканини). Його розміри можуть бути різні: від величини рисового зернятка до невидимого мікроскопічного вірусу.

мікропластик
Пластикові рештки є потенційно небезпечними речовинами, адже їхній хімічний склад буває токсичним. Це головна причина, яка викликає занепокоєння щодо впливу мікропластику на здоров’я живих організмів.

Вчені готуються дати бій

Наука не стоїть на місці. Дедалі більше зразків мікропластику, що потрапили у повітря, відправляють у лабораторії на експертизу. Вчені проводитимуть експерименти, щоб виявити, як зразки різного кольору, форми та складу поводяться в певних природних умовах.

Досліди покажуть, чи може мікропластик злипатися та який його тип краще підхоплюється і долає великі відстані.

В майбутньому Мелані Бергманн планує визначити, скільки мікропластику потрапляє із різноманітних річок до Північно-Льодовитого океану.

Подальша робота дасть можливість зрозуміти, чи є Арктика «пунктом збору» небезпечних типів пластмаси та чи дісталися туди інші токсичні речовини, як-от ртуть і пестициди.

Наявність мікропластику підкреслює нагальну потребу в припиненні виробництва пластику, яке наразі зростає, та системи поводження з негерметичними відходами.

Прогнози показують, що кількість неправильно утилізованих пластикових відходів може потроїтися (!) до 2060 року. 

Коменти