Наші предки жили племенами, де від взаємодії людини з людиною залежало виживання цілої громади. Вони ходили разом на полювання, спільно виховували дітей, боролися з ворогами і стихіями. Наш мозок звик до зв’язку з іншими людьми, тому самотність для нього — хронічний фактор стресу, що спричиняє виділення кортизолу. Це гормон тривожності, який з часом може серйозно зашкодити здоров’ю людини. Науковець Джон Касіоппо, вивчаючи феномен самотності потягом всієї кар’єри, зазначив, що «відсутність соціального зв’язку є таким самим тривожним дзвіночком для кожного з нас, як почуття болю, голоду чи спраги».

Чому ми почуваємося самотніми?

Дослідження виявили, що проблема самотності не є зовсім індивідуальною. Масштабна наукова праця міжнародної організації Cigna, яка залучила приблизно двадцять тисяч дорослих, розставила всі крапки над «і».

Респонденти віком від 18 до 22 років (так зване покоління Z) виявилися найбільш «самотніми». 

Ба більше: вони частіше за літніх учасників дослідження жалілися на проблеми зі здоров’ям ! Відповідальність за це звикли покладати на соціальні медіа, адже існує думка, що Інтернет забирає в молоді можливість вчитися виживати в реальному світі, мати справжні емоції та досвід. Попри це, дослідження показало, що спілкування онлайн майже не впливає на почуття самотності покоління Z, адже результати активних та пасивних користувачів Інтернету не мали вагомих відмінностей.

Річ у тім, що сучасне життя з усіма його зручностями лише збільшило ймовірність людської ізоляції. Її, як виявилося, не так легко контролювати.

Невже покладатися на інших нам життєво необхідно?

Очевидно, що людські взаємозв’язки не є настільки міцними та необхідними, як це було тисячі років тому.

Відсоток американців, які вважали, що вони регулярно або часто відчувають себе самотніми, становив від 11% до 20% у 1970-х і 1980-х роках… Американська асоціація пенсіонерів (AARP) провела національно-представницьке дослідження 2010-го року і виявила, що від 40% до 45% людей мають аналогічні проблеми

Доктор Джон Касіоппо, провідний світовий експерт із самотності

самотність

Відчуття самотності може з’являтися несподівано разом із великими життєвими змінами, як-от вступ до університету, переїзд, зрада близької людини, вихід на пенсію, закінчення навчання тощо.

Сьогодні багато батьків підлаштовують свій спосіб життя під власних дітей, не маючи часу на поглиблення соціальних зв’язків з друзями та знайомими. Згодом діти віддаляються, що призводить до цілковитої самотності.

Самотність часто залежить і від оточення

Якщо людина живе в ізольованій місцевості або нещодавно переїхала у нове місце, вона стане чутливішою до самотності. Крім того, переїзд до нової країни чи навчання за кордоном, де мовні та культурні бар’єри ускладнюють соціальну взаємодію, також можуть змусити людей почуватися відокремленими від інших. Існує ще один суб’єктивний фактор.

50% хронічного почуття самотності є успадкованими. Але це не означає, що гени змушують нас сумувати через втрачені зв’язки з іншими. Спадкоємною є інтенсивність болю, який відчуває соціально ізольована людина

Самотність та нейробіологія

Тимчасові напади самотності є дуже поширеними. Вони швидко минають і майже не впливають на самопочуття людини. Що ж до хронічного почуття ізольованості, то воно має серйозні наслідки для психічного здоров’я.
Експеримент на мишах, проведений менш як рік тому, показав, що після місяця перебування наодинці в гризунів зменшилася кількість нервових клітин у певних частинах мозку.

Не відомо, чи самотність впливає на нас так само як і на мишей, але якщо ізоляція негативно позначається на мозку людини, то це має величезне значення для людей, які більшість свого часу проводять на самоті. До них можна віднести і в’язнів в окремих камерах, і осіб похилого віку, що живуть в закладах опіки.

Нові результати, поряд з іншими останніми дослідженнями мозку, чітко показують, що ізоляція шкодить людям. Немає сумніву, що це змінює архітектуру мозку

Худа Акіл, нейробіолог з Мічиганського університету в Ен-Арборі

Експеримент

Нейробіолог Річард Смейн та його колеги з Університету Томаса Джефферсона вирощували декілька поколінь мишей у великих приміщеннях, облаштованих іграшками, лабіринтами та речами, по яких лазили тварини. Коли деякі миші досягли повноліття, їх вивозили та пересаджували окремо в коробку з-під взуття. Як потім виявили науковці, різкий перехід від складного «суспільства» до ізоляції викликав зміни в мозку. Загальний розмір нейронів зменшився приблизно на 20% після місяця експерименту.

нервові закінчення

Нервові (зелені) клітини в головному мозку мають невеликі ґулі, що приймають повідомлення. Вони називаються дендритними шипиками. Після місяця соціальної ізоляції таких ґуль з’явилося більше, але деякі з нових утворень зникли через те, що ізоляція тривала далі

На подив дослідників, після місяця ізоляції нейрони мишей мали вищу щільність шипиків (структур для створення нейронних зв’язків — дендритів, що приймають повідомлення). Збільшення кількості шипиків — це зміна, яка зазвичай сигналізує про щось позитивне.

Схоже на те, що мозок намагається врятувати себе

Річард Смейн, нейробіолог

Але вже за три місяці щільність дендритних шипів зменшилася до базового рівня. Це є ознакою того, що мозок не зміг врятувати себе, коли зіткнувся з тривалою ізоляцією.

Дослідники також виявили інші тривожний сигнал — скорочення білка BDNF, який стимулює нейронний ріст. Зі свого боку, рівень гормону стресу — кортизолу — зріс. Проти інших мишей ізольовані гризуни мали більше пошкоджених молекул ДНК у своїх нейронах. Невідомо, чи подібні ефекти трапляються в інших частинах мозку. Дослідники не знають, як нейронні зміни впливають на поведінку мишей.

Самотність та здоров’я

У людей тривала ізоляція може призвести до депресії, нападів тривожності, проблем із серцем та психозів. 

Самотність впливає і на мозкову працездатність. Ізольовані люди частіше мають проблеми з міркуванням і запам’ятовуванням.

Смейн проводить подальші дослідження, спрямовані на те, аби з’ясувати вплив зменшення нейронів на навички мислення та поведінку. Він і його колеги також планують повернути ізольованих мишей до своїх груп, щоб побачити, чи можна змінити мозок гризунів.

Пошкодуйте свої нейрони — розвивайте близькі стосунки з друзями, членами родини й колегами, творіть, діліться радістю з іншими та ні в чому себе не звинувачуйте. Ставтеся до самотності як до старого друга, що ненадовго завітав у гості.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти