У епоху пост-правди та шаленої крихкості будь-якого суспільства пошук істини стає ледь не новим видом спорту. Нікого не здивуєш обсягами інформації, можна здивувати лише її якістю. Чи ви колись запитували себе, чому телевізійний формат (а не сам телевізор) з його ток-шоу, випусками новин та інтерв’ю в Україні досі популярніший за вільне інтернет-телебачення на кшталт Skrypin.ua? Диявол криється у деталях.

Телевізійний формат популярний саме тому, що не змушує людину міркувати та аналізувати. Глядачу пропонуються тематичні новини з потрібними коментарями, зручні нарізки з місця подій та розмаїття політичних експертів, що з розумним виглядом роблять якісь висновки. Залишається просто погодитися з ними! Отже, телевізійний формат не помре, і це перша проблема. Друга полягає у тому, що він — головний рупор російсько-українських відносин.

Ми не будемо вкотре нагадувати вам про інформаційну гігієну, руйнування фейків чи перли нових українських депутатів. Цього в мережі вистачає і без нас.

Ми лишень спробуємо з’ясувати, хто винен у сучасних російсько-українських відносинах.

В загостренні російсько-українських відносин винна Україна

Загалом, теза «російсько-українські відносини» — оксюморон, адже Україна є постколоніальною державою, що протягом кількох століть була де-факто окупована Росією. Окупація мала жорсткий характер, тому покоління наших батьків рідко ідентифікує себе українцями. Наприклад, Скандинавія, Америка чи Мала Азія асоціюють себе з героїчними постатями власної історії — це лицарі, вікінги, ханат тощо. Україна після окупації ідентифікує себе з «дєдамі» Другої світової, що більше схоже на Стокгольмський синдром, коли жертва відчуває прихильність до кривдника.

Отже, оксюморон стосунків із РФ набув нового значення з початком Революції гідності, коли українці зробили те, на що не насмілилася жодна пострадянська країна. Спротив демократичному стрибку України з боку РФ перейшов у російсько-українську війну, яка триває донині.

Україна стала винною в тому, що обрала свободу, за яку потрібно воювати. 

І саме спекуляції темою війни — головний важіль впливу РФ на свідомість українців. А отже, ключова перепона на нашому шляху.

Дезінформаційний фронт

Безумовно, війна — це жах, горе та біль. В українському сценарії війна виявилася неминучим наслідком звільнення від окупації РФ. Зрозумівши, що дійти до Києва війська РФ зможуть лише як «вантаж-200», Росія відкрила другий фронт — інформаційний. Чи, точніше, дезінформаційний.

Його суть полягає зовсім не у тому, аби нав’язати Україні російські культурні наративи. Безумовно, ця робота аж кипить, проте наш культурний продукт потроху витісняє московський з порядку денного. Утім, це не головна задача політики РФ в Україні.

Кількість обстрілів військ ООС за даними ООС та ОБСЄ.

Кількість обстрілів військ ООС за даними ООС та ОБСЄ.

Суть дезінформаційної війни полягає у тому, що Україну намагаються виставити як політично нестабільну країну з хитким економічним становищем (кредити, курс валют, інвестклімат), контроверсійною історією (штучне загострення польсько- та угорсько-українських відносин) та масовою невизначеністю. Інакше кажучи, в очах російських ЗМІ «України не існує». Є солянка територій колишніх колоній, які невміло й небезпечно керують своєю країною.

Але нестабільна репутація України — це лише перший крок. Поступово, систематично і масово це нав’язується щодня: шибайголови-депутати, недовіра до держави, брехливі ЗМІ тощо.

Наступним кроком, який вже тестується на мізках українців, буде патронат РФ як «єдина альтернатива». Простіше кажучи, Україна — країна-безбатченко, яка страждає від хаосу. РФ готова протягнути руку допомоги, як і колись. До того ж, в нас стільки спільної історії (що б це не означало).

Примирення

На початку війни сценарій примирення педалювався агресивніше, але сьогодні капітуляція замаскована під «потеплішання» стосунків із РФ. Мовляв, якісь злочинці розпочали війну, але як же добре, що ми дійшли порозуміння та зупинили її.

Наївність такого ходу думок можна зрозуміти, адже ніхто не хотів би жити у вічному стані ворожнечі з кимось із сусідів. Утім, адепти примирення припускаються ключової помилки — вважають війну з РФ випадковістю і вірять у мирні довготривалі стосунки.

І головна трагедія полягає у тому, що РФ дійсно не заважає ані Донбас, ані Київ, ані Крим. Її не цікавить Львівська область чи Дніпровська облрада. Їй заважає Україна як демократичне суспільство зі власною історією та загартованими культурними сенсами. Адже це несе загрозу самій суті РФ — імперському колоніалізму, де все вирішує цар-батюшка.

Росія боїться України, яка могла б подолати ментальне та економічне рабство.

РФ відчепиться від України лише тоді, коли перестане існувати

А допоки — будь-який «договірняк», «потеплішання» чи прямі угоди можна трактувати як історичну та моральну капітуляцію. Звісно, РФ не марить концтаборами на території України. Вона марить «поверненням» України до кайданів імперії, яка не відповідає викликам XXI століття.

Інфографіка: мова друкованих засобів в Україні

Інфографіка: мова друкованих засобів в Україні

Сьогодні машина пропаганди РФ педалює завуальовану капітуляцію під виглядом формули Штайнмаєра. Її започаткував тодішній очільник МЗС Німеччини, як варіант виконання Мінських угод. Суть формули полягає у виведенні військ РФ з окупованих територій Сходу лише після проведення там виборів. Наглядати за легітимністю виборів будуть члени ОБСЄ, чию заангажованість наочно демонструє інфографіка вище.

Наступним кроком у формулі Штайнмаєра буде закріплення особливого статусу ОРДЛО у Конституції, себто нестабільного регіону зі «власними» судами, силовиками та владою. Враховуючи усі ризики, Західні країни можуть прикрити це неподобство домовленістю з Росією про те, що вона не буде втручатися у справи автономних територій. Але слова «домовленість» та «Росія» в одному реченні навряд чи будуть доречними.

Ми заохочуємо наших читачів самотужки аналізувати ситуацію і робити висновки. 

Наостанок лише нагадаємо про подібну угоду — Будапештський меморандум — коли РФ зобов’язалася поважати кордони і суверенітет України в обмін на наше ядерне роззброєння. Далі буде!

Публіцист, інженер сонячних панелей. Пишу про суспільство, екологію та енергетику.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти
Юрiй

Гарна стаття, коротко та зрозумiло. В нас немае 40 рокiв щоб блукати по пустелI. Шлях один — нещадно викорiнювати раба з себе

Євген

Гарна стаття, погано, що в нас мало хто це усвідолює, і думає лише про те, як набити шлунок і холодильник на завтра. Не розуміючи одного, щоб не бути голодним завтра, щоб їздити на нових комфортних трамваях, автобусах і тад, щоб отримувати гарні зарплати, і щоб мати нормальну країну в цілому, потрібно перш за все відстояти своє право на незалежність і волю вибору.

Дмитрий

Самое главное заблуждение в том что многие думают что идёт война России с Украиной. Я считаю что с Украиной воюет путинский режим, который боится демократизации России. Потому что тогда путина могут не выбрать. А уход от власти означает пожизненный срок в тюрьме за взрывы спящих людей в России. За терроризм.