2016 року «постправда»  стала словом року за версією Оксфордського словника, поставивши діагноз нинішньому стану інформаційного середовища у світі. Не менш сумно, що це поняття стосується й України.

Перш ніж зрозуміти симптоми хвороби та виписати ліки, звернімо увагу на дві складові феномена постправди. Ці два приклади допоможуть глибше зрозуміти суть проблеми, перед якою безсилий увесь цивілізований світ.

Інформаційна бульбашка

Післяправда дуже схожа на термін «інформаційна бульбашка».

Тож першою складовою цієї бульбашки є т. зв. ефект Пігмаліона.

У давньогрецькій міфології моторний парубок Пігмаліон цурався жіночого товариства, усю енергію віддаючи своєму улюбленому ремеслу — скульптурі. Одного разу він зробив таку гарну статую жінки, що й сам закохався в неї.

Інформаційна бульбашка працює за схожою схемою, змушуючи вас ставати заручником навколишніх реакцій: новин, думок, подій тощо. 

У психології цей феномен проявляється в тому, що думка оточення часто формує нашу поведінку. Наприклад, якщо ви одного разу сильно розгнівалися, а ваші друзі кажуть, що ви агресивний — найімовірніше, ви увійдете в образ хулігана і далі будете поводитися так само.

Інформаційний хаос

Другою складовою феномена післяправди є шалене розмаїття інформації. Це схоже на ситуацію, коли ви стоїте у магазині і не можете обрати вино чи м’ясо, адже брендів, найменувань та видів товару дуже багато. З новинами та статтями та ж халепа — їхнє розмаїття стимулює не аналітику, а просте пережовування інформації.

У цьому криється успіх «політичних» блогерів. Вони генерують контент, де глядачі стикаються не з фактами, а з готовими висновками.

Постправда в Україні

Отже, проблема післяправди актуальна для нас, як ніколи. Українське медіасередовище потерпає від емоційно накручених новин, маніпулятивних висловів та постійної невизначеності. У попередній статті ми розповідали, що хаос в Україні — одна з ключових цілей роспропаганди.

постправда

Колеги з TEXTY.ORG.UA зробили з цього приводу чудову інфографіку.

Утім, якщо «лайносайти» є досить примітивною ланкою, то «інсайдерські» телеграм-канали залишаються дієвим важелем маніпуляцій. Їхній секрет у тому, що вони нібито формують закрите середовище «посвячених» у таємницю людей. Простіше кажучи, це як спільноти з «гарантовано виграшними матчами» для букмекерських контор — під виглядом таємниці зазвичай криється звичайне шахрайство.

Персональні телеграм-канали політичних діячів, аналітиків та інших публічних осіб впливають на свідомість сильніше, аніж пости у соцмережах, адже повідомлення у месенджерах ми apriori беремо ближче до серця, аніж стрічку новин.

Постправда наступає

Результатом післяправди, що прогресує, в Україні стала повна атомізація суспільства: кожна група людей перебуває у бульбашці власного політичного кандидата. Ці спільноти цураються одна одної, а отже, немає цілого. Є лише декілька поділених. «Два українці — три гетьмани», це воно.

Можна сміливо сказати, що інформаційна федералізація України триває повним ходом.

Останнє, що варто сказати про постправду, перш ніж перейти до запобіжників, це абсурдність новин. Саме слово абсурд походить від «surdus», що означає «глухий». Звідси відверто порожні новини про нову серію популярного серіалу, статеві розлади чергової зірки чи історії про наречену, яка уві сні проковтнула обручку.

постправда

Мабуть, єдина нормальна новина за всю історію післяправди

Як зберегти здоровий глузд?

Розмаїття новин та сенсацій розмиває межі реальних, справжніх подій та відвертого абсурду: реплік окремих депутатів, скандальних інтерв’ю чи «неймовірних результатів роботи».

Інакше кажучи, від важливих подій нашу увагу відволікають десятками неважливих. Згодом ми починаємо зручно лежати у цій теплій напівсправжній бульбашці з напівфактами та напівправдою.

Тогорічне сіднейське дослідження виявило, що для боротьби з післяправдою недостатньо лише перевіряти факти та ретельно обирати джерела. Ми потребуємо зміни самого принципу споживання інформації.

Реформоване інформаційне середовище України має виробляти сенси, а не сенсації.

Новини мають стати гуманітарними, себто — історіями про наріжне і головне. Основними темами мусять бути не політики, а особистості. Не «голови-базіки», а діячі. На особливу увагу заслуговує розвиток культури, науки та спорту. Україна зміниться, зокрема, тоді, коли фразочки чергового члена партії чи канцеляриста не зрівняються з новиною про досягнення українських спортсменів, письменників чи науковців.

Зі свого боку, наша команда постійно намагається продукувати саме такий контент, і ми вкотре дякуємо нашим прихильникам за їхній вклад у розвиток незалежного українського ЗМІ про головне.

Коменти