Світом прокотилася хвиля протестів — сотні тисяч людей закликають держави запроваджувати механізми для зменшення викидів. На позір, усе виглядає просто — ввели обмеження, виробники їх дотримуються і планета перестала нагріватися. Але з технічної точки зору — все складніше.

Потрібно декарбонізувати усе, що тільки можна

Аби реально зупинити зміни клімату людство має відмовитися від використання звичних джерел енергії (нафта, газ, вугілля тощо). Відмовитися у всіх сферах, звести використання не до мінімуму, а до нуля. Тобто недостатньо просто пересісти з машини на велосипед (хоча ідея гарна і не поспішайте відмовлятися від неї). Усі мають пересісти на велосипед, усі мають перейти на альтернативні джерела енергії. Не тільки люди, але й всі заводи.

І отут проблема — є галузі, для яких ми (поки що) не знайшли енергетичного «замінника». Наприклад, виготовлення сталі чи цементу, від яких ми не збираємось відмовлятись. Чи нафтохімікати, які ми використовуємо для асфальтування вулиць, у сільському господарстві (як добрива чи отруту), у виробництві мастил, олівців, сірників тощо. 

А ще є країни, які в цьому абсолютно не зацікавлені. Бо для них сектор важкої промисловості — один із найважливіших в економіці.

Наприклад — Китай, де 16% доходу від експорту тримається тільки на переробленні нафти.

Взагалі у КНР найбільше у світі фабрик і заводів — країна прямо від них залежить.

На важку промисловість припадає 22% усіх світових викидів CO2. Приблизно половина їх виділяється при нагріванні для виготовлення промислової продукції. 

Для порівняння, викиди від автомобілів та літаків у сумі складають 8%. Пам’ятаєте, як Грета Тунберг пливла 2 тижні до тієї самої конференції ООН на яхті? Присоромивши при цьому усіх, хто користується літаками. Вона справді зменшила можливий викид від перельоту літаком на 2 тони. Але чи це відчула наша планета, задихаючись від промислових викидів? Певно що ні.

Пересядьте на електромобіль, не літайте літаками, носіть з собою екосумку, не користуйтеся пластиком та сортуйте сміття — чудові і вельми корисні заклики.  Але це не суттєво, якщо викиди заводів та фабрик й надалі матимуть такі масштаби. Тому насамперед потрібно думати про декарбонізацію промисловості, а не про сусідку, яке п’є з пластикового стаканчика.

Чому так важко декарбонізувати промисловість?

У новинах так мало говорять про викиди від промисловості, бо це не стосується більшості людей.  Оскільки це ринок, де повністю переважають великі, але маловідомі промислові компанії, вплинути на нього гаслом «споживай ековідповідально» – неможливо. Держави мають запроваджувати певні обмежувальні механізми, а це непроста справа.

Більшість промислових викидів припадає на виробничі сфери, товари яких продаються у всьому світі. Ці галузі конкурують, а тому їх ціни не зафіксовані на внутрішньому рівні. А боротися з ними штучним підвищенням вартості нереально. До того ж, деякі держави не обтяжують свої заводи закликами розв’язувати проблему викидів. Бо ці промислові виробництва дуже цінні для економіки — і тому їх «оберігають».

Більшості фабрик з виробництва цементу, сталі, алюмінію та нафтохімічних речовин не заборонено державою викидати СО2

звіт Центру глобальної енергетичної політики (CGEP)

Також під час виробництва використовують обладнання, яке служить десятків років. Приміром, доменні печі у металургії працюють по 60 років. Ця сфера потребує великих інвестицій, з довгостроковою перспективою. Тож замінити обладнання на високотехнологічне (яке зменшить викиди чи взагалі позбавить від них) ну дууууже проблематично. «Простій» у таких галузях занадто дорогий, бо вони налаштовані на стабільно безперервне виробництво.

Які варіанти?

А варіантів небагато. Шлях до нульової емісії СО2  для промисловості заплутаний і складний, тому наразі лише деякі варіанти виглядають життєздатними:

  1. Безпосереднє спалювання біодизелю або дров
  2. Електроенергія
  3. Водень
  4. Атомні електростанції або звичайні реактори
  5. Поховання чи зберігання викидів CO2

Усі ці варіанти мають свої недоліки. Жоден з них не покриє повністю наявні енергетичні витрати. Деякі сфери обмежені інтенсивністю тепла, яке вони можуть виробляти:

важка промисловість

Температурні межі альтернативних джерел із низьким вмістом СО2

Ми розглянемо та детальніше поговоримо про альтернативні джерела для важкої промисловості у наступній статті. Тож читайте tokar.ua – будете знати більше😎

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти