Постколоніальна, постгеноцидна, посттоталітарна — як тільки не характеризують сьогодні Україну. Історичні травми щодня впливають на наше життя через культуру — важіль впливу, який неможливо переоцінити. Німецький філософ Феєрбах сказав, що «людина є тим, що вона споживає», і мав рацію. Цього разу ми поговоримо про культуру, аби хоч трошки зазирнути у майбутнє.
Наш культурний раціон визначає те, ким ми є і будемо
З культурою асоціюють лише сучасну музичну, літературну чи кінематографічну класику. Втім, реальна картина відкриється лише за комплексної й загальної оцінки. Простіше кажучи, «Свати» є частиною нашої культури не менш, аніж «Захар Беркут» чи «Кіборги». Це — незручний, але чесний погляд на дійсність.
Тема, яку ми хочемо підняти, стосується української культурної революції, що триває з моменту відновлення незалежності 1991 року. Її суть полягає у «вікні можливостей», яке отримала наша де-юре незалежна держава. Відтоді якість нашого культурного продукту сильно зросла. Наприклад: попри сумнозвісні українські поп-чарти, українська музика розвивається крок за кроком.
Ця революція стосується нашої культурної незалежності
Сьогодні наша культурна революція отримує небезпечне забарвлення ненависті до своїх громадян.
Простіше кажучи, робити щось «на зло москалям» — це дістати лише короткочасне задоволення, а не реальний результат. Нашій державній формі потрібні сенси, як ніколи раніше.
У розвитку нашої культури Росія відіграє не останню роль, відомо з яких причин. Російська мова в Україні дуже схожа на мову «койне». Це — штучний діалект «общєпонятної» грецької, створений з метою культурної окупації гебрейського народу. Для наочності: за часів Христа будь-яка дитина без знання койне ніколи б не отримала ані освіти, ані професії. Аналогічна ситуація була і у радянській Україні.
Аби з’ясувати, чи можлива Україна поза Росією, потрібно визначити, чим є Україна
І якщо її визначати хрестоматійно — за мовою, історичними міфами, культурними вподобаннями — до біди недалеко. Може виявитися, що Україна нам цікава виключно в межах власної бульбашки. Водночас ми не готові ані на йоту поступитися заради того, аби почути іншого. Формат української нації перетворюється на вузьке коло однодумців, приречене на ізоляцію.
За таких обставин не буде зайвим поглянути на приклад Сполучених Штатів — нації, збудованої та збереженої завдяки компромісу. Ймовірно, що культурну незалежність ми здобудемо, лише об’єднавшись як країна. Утім, кожен компроміс має свої червоні лінії. А визначати їх має не Президент і не цар, а кожен громадянин України своєю діяльністю, або бездіяльністю.
Аби полишити абстракції, спробуємо змоделювати та розібрати реальний сценарій. Рано чи пізно нам доведеться перетнутися із терористами «народних республік» на Сході. Кожного з них має бути покарано згідно із законодавством України, з урахуванням обтяжливих обставин. Компромісом у цьому випадку буде подальша депортація і позбавлення громадянства, а не привселюдне приниження та мова ненависті.
Отже, Україна поза Росією можлива тільки за умов світоглядної та культурної незалежності, а не протиставлення. А це означає, що гасло «Україна починається з тебе» стає буквальним. За таких умов неможливо нарікати на нечесні суди, дурних депутатів і низькі зарплати. Сучасність — наслідок виключно наших рішень.
Культурний та світоглядний компроміс України з ворогами полягає не у витісненні та заборонах, а у зростанні української національної культури та дедалі ширшому засвоєнні явищ інших культур Європи та світу.
Нам не шкодить сама російська культура, нам шкодить її панівний вплив
Позбутися панівного російського впливу ми зможемо тільки тоді, коли почнемо вивчати своє. У процесі ми з подивом побачимо, що наша спадщина позбавлена імперського шовінізму, загарбницької культури та хамовитих замашок. Ще минулого століття українські шістдесятники, перебуваючи в жорстких умовах нагляду, мислили категоріями державності, а не купки однодумців.
Саме тому й ми описуємо суспільні процеси з точки зору незалежної України, а не озлобленої колонії. Для нас Росія — ворог, і рани, завдані ним, не загояться ще століттями. Але наша риторика не спирається на заборону і витіснення всього російського. Ми намагаємося робити невеликий, але самостійний культурний продукт для вільних людей.
І ключову роль у цьому відіграють наші читачі, які невеликими пожертвами щомісяця допомагають розвитку незалежного аналітичного ЗМІ.
