Вже понад сторіччя послідовники теорії панспермії стверджують, що життя у нашій галактиці розповсюджується за допомогою комет та астероїдів. Нещодавно вони почали мислити ширше і у такий спосіб виходити за межі зіркових систем та галактик на міжгалактичний масштаб. Причиною цих змін є дослідження американських вчених.

Життя із каменю

Традиційна панспермія доволі просто пояснює поширення життя у Всесвіті. Удари метеоритів та астероїдів здіймають в повітря численні уламки. Деякі із зіткнень настільки сильні, що долітають зі своїми мікроскопічними жителями аж до інших планет.

Сам факт існування подібних речей давно підтверджений. Але не панспермія. Так, на Землі понад сотня каменів, що прилетіли з далекої «червоної планети».  Оприлюднення знахідок викликало активну суспільну дискусію і свого часу про марсіанські метеорити американським журналістам пояснював ще Білл Клінтон.

Новий погляд

Астрономи Гарвардського університету Амір Сірадж та Абрахам Леб запропонували глянути на панспермію під іншим кутом. Вчені стверджують, що при зближенні двох космічних тіл одне може «зіскребти» життя з іншого. І так можна винести мікроскопічне життя не тільки за межі зоряної системи, але й за межі галактики.

Проблемою традиційної панспермії є те, що уламки планет можуть бути надто малими, щоб захистити мікроорганізми від космічної радіації

Амір Сірадж, автор дослідження

Варто додати, що традиційний підхід до панспермії не пояснює, як уламки планет можуть вилетіти за межі зіркової системи. Скажімо, щоб «втекти» від земної гравітації, потрібно розвинути швидкість в 11 км/сек. Щоб покинути Сонячну систему, слід летіти зі швидкістю у понад 42 км/сек, що майже неможливо для планетних уламків.

Сірадж та Леб визначили спротив атмосфери Землі щодо інших космічних об’єктів. Потім вчені використали дані про появу комет з великим періодом обертання та міжзоряних об’єктів, як-от Оумуамуа.

Оумуамуа в уяві художника

Оумуамуа в уяві художника

У підсумку вчені визначили, що за період існування життя на Землі таких «скребків» нашої атмосфери могло бути від одного до п’ятдесяти. А якби верхньою межею життя нашої планети було не 48, а 100 км, то їхня кількість збільшилась б до ста тисяч «скребків», що не може не вражати.

Як і кожне відкриття, нова форма панспермії ставить перед людьми нові запитання, на які доведеться відповідати. Однак цілком можливо, що в майбутньому людство спрямує місію на міжзоряний об’єкт у пошуках позаземного життя.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти