«Протестанти? А проти кого протестуєте?», — такі квартальні гуморески можна почути у відповідь на згадку про сучасні західні церкви. Сьогодні ми поговоримо про Реформацію — ледь не головне явище європейської культури, що назавжди змінило історію. Реформація виникла як результат глибокої чесності, і перетворилася з релігійного на культурний, політичний та соціальний рух, наслідки якого ми переживаємо донині.
Не так сталося, як гадалося
1517 року Мартін Лютер оприлюднив свої «95 тез» — справедливу критику католицької церкви того часу — розсилаючи їх церковному керівництву та, принагідно, прибиваючи цвяхом до дверей одного з храмів. Засуджуючи тогочасну торгівлю індульгенціями, Лютер хотів лишень зробити наголос на важливих недоліках.
Науковці зійшлися на тому, що Лютер аж ніяк не прагнув утворити свою церкву, зруйнувати тогочасні інституції тощо. Проте у тогочасній Німеччині розпочався «духовний Майдан», метою якого було відновлення біблійних стандартів життя, на противагу пануванню церковної канцелярії та духовенства, яке перестало відповідати тому, що декларувало.
Народне віче у Віттенберзі з приводу витівки Мартіна Лютера.
І що такого у цій Реформації?
Перший і очевидний наслідок Реформації полягає у тому, що вона докорінно змінила духовне життя мільйонів людей у всьому світі. Справедливою критикою на основі євангельського етосу вона повернула і церкву, і вірян, до першоджерела християнської віри — Біблії.
Реформація неабияк вплинула на розвиток усієї Західної цивілізації. Свобода віросповідання, цінність людського життя, повага до гідності, права людини, верховенство права, ба навіть демократія — усе це є здобутком духовно реформованого суспільства.
Економіка вільного ринку, розвинена медицина, обов’язкова і загальнодоступна освіта, право народів на окремі національні держави, і ще десятки явищ, якими Європа та Америка завдячують Реформації.
У своїй відомій праці «Протестантська етика та дух капіталізму» Макс Вебер послідовно вимальовує, що успіх сучасних європейських країн припав на добу Реформації, яка змінила їхній світогляд, менталітет та систему цінностей. За основну ідею він приводить т.зв. «доктрину покликання» — святість та благословенність будь-якої праці. Іншими словами, чесно і сумлінно виконувати свою роботу є біблійно добрим способом сповнити своє призначення у цьому світі. Водночас, лютеранське вчення застерігало людей від поклоніння своїй кар’єрі, статкам чи славі.
Богословське ядро Реформації стосувалося особистих відносин людини із Богом. Solus Christus — лише Христос є єдиним Спасителем, а не Богородиця, сонми святих чи добрі вчинки. Sola Scriptura — беззаперечним авторитетом та орієнтиром християнина є Святе Письмо. Традиція, людське вчення та передання не позбавлені істини, але й не застраховані від помилок. Coram Deo — Реформація стояла на тому, що справжній вірянин мусить поводити себе однаково по-християнськи, байдуже, чи він у церкві, вдома, на вулиці чи у в’язниці.
Наочний зв’язок між вірою та добробутом.
А до чого тут Україна?
Україна входила у склад Великого Князівства Литовського саме тоді, коли рух Реформації активізувався у всій Європі. Давши потужний поштовх освіті та друкарству, реформатський рух уможливив друк Пересопницького Євангелія 1561 року — визначної пам’ятки староукраїнської мови.
Коли реформаційні ідеї докотилися до Польщі, вони дуже швидко поширилися й по українських землях. Найперше на нові ідеї накинулася українська інтелігенція, що відразу глибоко захопилася ними.
Іван Огієнко
Тогочасні православні еліти усвідомили міць та запал Реформації, тож поспішили заснувати й свої прогресивні інститути. Сьогодні ми знаємо їх як Києво-Могилянська та Острозька Академії. Не меншу роль реформатський рух відіграв і у козацтві⚔️, адже національно-визвольний рух частково був реакцію на «окатоличення» рідних земель.
Український корабель плив повними вітрилами під вітром реформації, і спустив вітрила, коли цей вітер опав і не стало ні цих сміливих союзників, ні їх бадьорих прикладів!
Михайло Грушевський
З усіх релігійних громад України майже 30% становлять протестантські конфесії, серед яких переважають баптисти та п’ятдесятники.
Протестанти не сектанти?
Авжеж, ні. Однією з найпоширеніших дурниць, яку невміло використовують церковні діячі, є теза про «сектантський характер» протестантизму загалом. Така риторика поширена, здебільшого, у православній церкві вгадайте якого патріархату. На простецького парафіянина це залякування може подіяти.
Утім, якщо розпочати серйозний богословський діалог, поняття «секти» стосується не віровчення, а характеру взаємин із навколишнім світом. Простіше кажучи, секта має авторитарну структуру і намагається відокремитися від усіх навколо. За цими мірками сектою є РПЦ, яка невпинно розриває стосунки зі світовим православ’ям.
Отже, для чіткого (але невірного) визначення протестантів буде влучним поняття «єресі», себто єретиків. Але й тут варто згадати, що протестантизм стоїть на засадах халкедонського богослов’я, а отже ядро його вчення спільне як з католицизмом, так і з православ’ям.
Як і кожна людська структура, протестантська церква має свої недоліки та хиби. Утім, спроби очорнити її виникають через те, що чиста і щира євангельська віра виявилася ближчою людям, аніж церковний «накип» у вигляді старців і чудотворних ікон.
Вітаємо усіх представників реформатських церков зі святом і вкотре нагадуємо, що європейські суди, економіка чи наука неможливі без європейських цінностей, коріння яких сягає невеличкого хліва у Палестині.🐏🧺🐐
Низькопробний, але доволі емоційний маніфест, зміст якого немає нічого спільного з історичною правдою та євангельським цінностями. Європа є така, яка є лише тому, що її народи й країни, попри те, що пережили реформаційно-протестантську кризу, все ж залишилися вірні вченню Католицької Церкви, яка, на відміну від протестанських обєднань, має апостольску спадковість. Європа – це континент, де домінує католицьке розуміння Євангелія, а не ідеологічно і деномінаційно розрізнене його сприйняття й тлумачення. Протестанів у Європі трохи більше 10 %. І лише, завдяки цьому Європа не втритила своєї первиннної християнської форми (подоби). Європейські університети, як осередки високої книжної вченості, формування нового типу мислення і такого іншого, засновані Католицькою Церквою, попри відчайдушні спроби ідейних натхненників реформаційно-протестантського руху, остаточно секуляризувати їх, також залишилися вірні власній традиції й своїй Засновниці – Католицькій Церкві. Назвіть мені щось подібне здудоване протестантами в Європі на славу Божу, яке б можна порівняти з Собором Паризької Богоматері, чи Собором святого Петра в Римі, чи собору в Кельні, чи, принаймні, архітектурного ансамблю Резиденції Буковинських Митрополитів у Чернівцях!?
Європа – це континент, де Католицька церква має ледь не найнижчий рівень довіри тадобрячі репутаційні втрати. (Джерело: https://www.pewresearch.org/fact-tank/2018/12/19/5-facts-about-catholics-in-europe/)
Апостольска преємність – аргумент, який неможливо довести експериментально (хоча поставляється він як факт, а не колективне переконання) і діє лише в рамках парадигми вашого сприйняття Католицької церкви. Христос чхати хотів на апостольску преємність, ієрархію та ексклюзивність. (Джерело: Мк 8; Мф 15)
Якщо “християнськість” певної деномінації вимірювати масштабом і дизайном нерухомості, то девелоперські інвестфонди та житлові фонди часів СРСР врятували і забезпечили життя людей “на Славу Божу” набагато більше.
Схоже на хвалебну оду Реформації та протестантизму. Майже не наведено історичних фактів. Уся стаття є вираженням суб’єктивних переживань автора. Було би корисно спочатку розібратися, що означає в релігієзнавстві поняття “єресь”. Позиція щодо УПЦ МП також не відображає об’єктивно становище речей, відчутний вплив пропаганди. Можливо, варто було додати про те, які війни точилися між людьми, котрі хотіли “відновити біблійні стандарти життя”. Окрім того, сучасна Європа багато чим завдячує і католицькій церкві. Наостанок, неправильною є теза про те, що успішність в житті якось пов’язана з християнськими цінностями (наприклад, див. Мт 16:24-26)