Днями призначили нового голову Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, який став намісником колишнього «батька декомунізації» — Володимира В’ятровича. Хоча останній холодно відреагував на призначення Дробовича, ми спробуємо заглибитися не в особистості, а в структуру та сенс самої інституції. Отже, навіщо нам взагалі інститут національної пам’яті?
Від Січових стрільців до Революції гідності 🗡️
До 2014 року Український інститут національної пам’яті (далі — УІНП) був звичайною науково-дослідною установою, яка фінансувалася з держбюджету. 2014 року на її базі створили повноцінну інституцію, головне завдання якої — педалювати тему національної пам’яті на державному рівні. Відтоді УІНП підпорядковується Кабміну та координується Мінкультом.
УІНП посилено транслює популярну історію України, зокрема ХХ століття, і національно-визвольні рухи того часу. Колишній очільник навіть написав невеличку книгу, яка на диво просто і доступно описує Україну як державу та українців як націю в контексті Другої світової війни та радянської окупації.
Простіше кажучи, УІНП намагаються робити історію України не тільки всебічною, але й модною. Це є складним завданням у країні, де «квартальні» кінострічки цікавіші за «Книгу-мандрівку. Україна». І якщо на Заході публічна історія всебічно розвивається, то в Україні майорить лише потужна постать Плохія, Еплбом та Снайдера. Часом із коробочки вилазить Грицак і пропонує мазати цінності на хліб.
Чому УІНП так недолюблюють? 💣
Проблема українського контексту в тому, що Україна — посттоталітарна держава, яка несе тягар окупації. Це відбивається у нашій культурі, побуті, економіці та політиці. Інакше кажучи, хвороба колишньої колонії «вшита» у наш менталітет.
Людям властиво згадувати приємні моменти та сторонитися прикрих спогадів. Завдяки совєцькій спадщині в Україні поширена т.зв. «історична амнезія» — невимушені пробіли у власній історії щодо геноцидів, на кшталт Голодоморів, Другої світової війни, політичних репресій другої половини ХХ ст. тощо.
Саме через це спроби УІНП поширювати тези про Голодомор, як конкретну політику з винищення української нації, а не спільну трагедію «братніх народів», зустрічають такий спротив. Будь-яка історична подія розглядається УІНП насамперед з боку України, а не окупантів штибу NSDAP чи РКЧА.
Ще одним вектором УІНП, який викликає шалене обурення як у російських окупантів, так і в їхніх українських прибічників, є державницька позиція. УІНП широко позиціює Україну як унітарну державу, міць та майбутнє якої триматиметься на єдності. Ми вже розповідали про те, чому Росія так прагне переламати державницький вектор України в бік федеративного устрою. УІНП зустрічається з подібними погрозами.
А до чого тут назви вулиць? 🤔
Перейменування вулиць, повалення радянських пам’ятників чи лекції з новітньої історії України не знизять тарифи, не покращать якість доріг і не збільшать середню зарплату. Утім, це були основні тези противників декомунізації — одного з найкращих проєктів України як держави.
Існує певний прошарок українців, які не розуміють декомунізації та нерідко виступають проти неї. На їхній погляд, вона не поліпшить рівень життя, а отже — вона непотрібна. «Лишень замилювання очей, ліпше б [будь-яка обіцянка слуг народу] зробили!»
Легітимність декомунізації в сучасній Україні легко зрозуміти на прикладі ремонту в хаті. Хоча покриття підлоги й не постелене, а на нові меблі навіть грошей нема, влаштувати ретельне прибирання й викинути лахміття ніколи не завадить.
Декомунізація, яку досі не завершено, робила подібне — прибирала з України сміття колоніальної спадщини.
Проминув лише перший, матеріальний етап декомунізації. На черзі другий — ментальний, себто світоглядний. Навчити українських водіїв не «випивати трошки», сідаючи за кермо, не нести лікарям «подаруночки» і не дивитися «квартальчик» на свята.
Як я можу допомогти УІНП? 🤗
Найкраще допомогти поширенням їхніх чудових проєктів — Музею Майдану, статей на тему нинішньої війни та коротеньких просвітницьких відео. Окрім цього, радимо звернути увагу на суміжні проєкти публічної історії, що доступно розповідають про Україну і руйнують міфи — Історична правда та Лікбез.
Наостанок, якщо ви раптом поставили собі питання «Як я можу допомогти вам?», ми залишимо вам це посилання і заклик поширити цю статтю у ваших соцмережах. Все буде Україна! 🇺🇦