Днями призначили нового голову Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, який став намісником колишнього «батька декомунізації» — Володимира В’ятровича. Хоча останній холодно відреагував на призначення Дробовича, ми спробуємо заглибитися не в особистості, а в структуру та сенс самої інституції. Отже, навіщо нам взагалі інститут національної пам’яті?

Від Січових стрільців до Революції гідності 🗡️

До 2014 року Український інститут національної пам’яті (далі — УІНП) був звичайною науково-дослідною установою, яка фінансувалася з держбюджету. 2014 року на її базі створили повноцінну інституцію, головне завдання якої — педалювати тему національної пам’яті на державному рівні. Відтоді УІНП підпорядковується Кабміну та координується Мінкультом.

УІНП посилено транслює популярну історію України, зокрема ХХ століття, і національно-визвольні рухи того часу. Колишній очільник навіть написав невеличку книгу, яка на диво просто і доступно описує Україну як державу та українців як націю в контексті Другої світової війни та радянської окупації.

УІНП — це коли завзяті історики транслюють сенси у країні «юристів», «економістів» та «лікарів».

Простіше кажучи, УІНП намагаються робити історію України не тільки всебічною, але й модною. Це є складним завданням у країні, де «квартальні» кінострічки цікавіші за «Книгу-мандрівку. Україна». І якщо на Заході публічна історія всебічно розвивається, то в Україні майорить лише потужна постать Плохія, Еплбом та Снайдера. Часом із коробочки вилазить Грицак і пропонує мазати цінності на хліб.

Чому УІНП так недолюблюють? 💣

Проблема українського контексту в тому, що Україна — посттоталітарна держава, яка несе тягар окупації. Це відбивається у нашій культурі, побуті, економіці та політиці. Інакше кажучи, хвороба колишньої колонії «вшита» у наш менталітет.

УІНП виступає як хірург, який боляче, але назавжди викорінює пухлину «совка».

Людям властиво згадувати приємні моменти та сторонитися прикрих спогадів. Завдяки совєцькій спадщині в Україні поширена т.зв. «історична амнезія» — невимушені пробіли у власній історії щодо геноцидів, на кшталт Голодоморів, Другої світової війни, політичних репресій другої половини ХХ ст. тощо. 

Інфографіка УІНП щодо Морського флоту України.

Саме через це спроби УІНП поширювати тези про Голодомор, як конкретну політику з винищення української нації, а не спільну трагедію «братніх народів», зустрічають такий спротив. Будь-яка історична подія розглядається УІНП насамперед з боку України, а не окупантів штибу NSDAP чи РКЧА. 

УІНП послідовно пов’язує сучасну Україну із наративами та надбанням Русі, Війська Запорозького та Української держави 1917 року.

Ще одним вектором УІНП, який викликає шалене обурення як у російських окупантів, так і в їхніх українських прибічників, є державницька позиція. УІНП широко позиціює Україну як унітарну державу, міць та майбутнє якої триматиметься на єдності. Ми вже розповідали про те, чому Росія так прагне переламати державницький вектор України в бік федеративного устрою. УІНП зустрічається з подібними погрозами.  

А до чого тут назви вулиць? 🤔

Перейменування вулиць, повалення радянських пам’ятників чи лекції з новітньої історії України не знизять тарифи, не покращать якість доріг і не збільшать середню зарплату. Утім, це були основні тези противників декомунізації — одного з найкращих проєктів України як держави.

Існує певний прошарок українців, які не розуміють декомунізації та нерідко виступають проти неї. На їхній погляд, вона не поліпшить рівень життя, а отже — вона непотрібна. «Лишень замилювання очей, ліпше б [будь-яка обіцянка слуг народу] зробили!»

Декомунізація не змінює рівень життя українців, адже її мета в іншому.

Легітимність декомунізації в сучасній Україні легко зрозуміти на прикладі ремонту в хаті. Хоча покриття підлоги й не постелене, а на нові меблі навіть грошей нема, влаштувати ретельне прибирання й викинути лахміття ніколи не завадить.

Декомунізація, яку досі не завершено, робила подібне — прибирала з України сміття колоніальної спадщини.

Де поховані герої російсько-української війни.

Проминув лише перший, матеріальний етап декомунізації. На черзі другий — ментальний, себто світоглядний. Навчити українських водіїв не «випивати трошки», сідаючи за кермо, не нести лікарям «подаруночки» і не дивитися «квартальчик» на свята.

Як я можу допомогти УІНП? 🤗

Найкраще допомогти поширенням їхніх чудових проєктів — Музею Майдану, статей на тему нинішньої війни та коротеньких просвітницьких відео. Окрім цього, радимо звернути увагу на суміжні проєкти публічної історії, що доступно розповідають про Україну і руйнують міфи — Історична правда та Лікбез.

Наостанок, якщо ви раптом поставили собі питання «Як я можу допомогти вам?», ми залишимо вам це посилання і заклик поширити цю статтю у ваших соцмережах. Все буде Україна! 🇺🇦

Коменти