Сьогодні розповім вам про деякі інші фундаментальні, інституціональні зрушення та досягнення століття ХІІІ, зокрема, про те, що таке Магдебурзьке право.
Стрімко поширювалася практика надання королями привілеїв лицарям. Водночас активно розвивався процес формування міщанського (міського) стану, формування цехів — основи європейського цивілізаційного розвитку. Права городян офіційно закріплювалися в так званих «локаційних» грамотах, заснованих на нормах магдебурзького права.
Отож, магдебурзьке право, яке вже в XIV ст. «наклалося» на чинні норми звичаєвого права, що діяло на чималих територіях, які утворюють сучасну Україну, само по собі — це «феодальне міське право, яке виникло у XII-XIII ст. в німецькому місті Магдебурзі й діяло в більшості середньовічних міст Німеччини.
Містам, які його отримували, надавалося самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та майже повне звільнення від феодальних повинностей. Воно також установлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного і кримінального права, правила судочинства й оподаткування, визначало діяльність купецьких об’єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо…
Фактично це узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах місцевого самоврядування і міських судах різних європейських країн». (Тут і далі цитую: Резніков А. В. Магдебурзьке право: українські варіації на тему європейських традицій (історико-правовий нарис). — Луганськ: РВВ ЛДУВС. — 2007. — 207 с.)
На руських землях магдебурзьке право почало впроваджуватися (хоча початки сягають кінця XIII ст.) в часи «Милостією Божою Короля землі Краківської, Судомирської, Серадської, Польської, Добрянської, Зморської, Руської, хазяїна та дідича вічного земель тих власника, короля волелюбного», останнього короля з роду Пястів Казимира Великого (1333—1340 рр.).
Загалом «воно було надане сотням міст, містечок і сіл: тільки в Галичині і тільки в XIV—XV ст. таких населених пунктів було понад 400». Наприкінці XVI ст. магдебурзьке право поширюється на Лівобережжі, насамперед у містах, заснованих князями Вишневецькими, хоча форми самоврядування тут були дещо обмеженими. Крайня географічна точка поширення на сході — Полтава, крайня хронологічна — 1758 р. (Новгород-Сіверський).
А тепер увага: саме ця обставина визначає та обмежує у просторі політико-правове розуміння терміна «Україна»: території на схід від Полтави «Україною» тоді не були, оскільки розвивалися в іншій політико-правовій традиції, норми якої несумісні з нормами магдебурзького права. Основними, засадничими принципами останнього, які ментально відмежовують його від московського законодавства, є, насамперед, такі:
- люди є суб’єктом, а не тільки об’єктом права;
- всі, хто дотримується державного віровизнання, рівні перед законом;
- джерелом закону є виборні органи влади.
Магдебурзьке право надало місцевому населенню універсальні інститути, які частково діють і в сучасній українській державі. Це насамперед місцеве самоврядування, а також магістрати як адміністративний та судовий орган та право населення на власний суд та формальна рівність людей перед законом.
Висновки. Найважливішими факторами політичної стабільності спільнот, дивної живучості державних організмів стали принципи:
- «немає станів без прав»!
- Королі/князі стають не так абсолютними приватними власниками своїх володінь, як хранителями правових порядків.
Порівняйте: Конституція України, Ст. 102: «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».
Такі справи, малята, любі хлопчики й дівчата. Донейтити не забувайте — вам хіба копійчина, мені — приємність. Карта для підтримки проєкту — 5363 5423 0778 1303.
Далі все одно буде.
Данило.
