Нашу тілесну природу та життя вивчає окрема галузь біології — антропологія. І хоча смерть та поховання — це соціокультурні феномени, антропологи так само залучені до процесу їхнього вивчення. Згадка про смерть нерідко має зв’язок зі світом емоцій, насамперед зі страхом. У більшості з нас вигляд мертвого тіла провокує тривожне усвідомлення власної тлінності.

Традиційні релігії інколи пропонують універсальну відповідь на подібні екзистенційні переживання — безсмертні душі, переродження тощо. Категорія душі (з грецької — psyche)  зустрічається в традиціях юдаїзму, ісламу та християнства. Також вона є і в індуїзмі, буддизмі та інших орієнтальних соціально-філософських течіях та віруваннях. Яка між ними різниця і в який момент реінкарнація змішується з безсмертям однієї душі?

Концепція пращурів

Існують народні вірування, де згадки про смерть безпосередньо пов’язані з концепцією нащадків та пращурів. Згідно з нею, люди не припиняють існувати після смерті, а впливають на життя продовжувачів свого роду: заохочують їхні діла, або навпаки — проклинають. Ці ідеї широко розповсюджені у азійських культурах, які зазнали впливу конфуціанства, а також в Африці.

Дві дівчини із племені Нуер у Судані.

Особливо яскраво вони відтворені у віруваннях нігерійського племені Мамба і південносуданського племені Нуер. Ці спільноти практикують ритуали, спрямовані на підтримку добрих стосунків із духами померлих родичів.

Один із таких ритуалів — створення родових святилищ, у центрі яких розташовуються черепи або інші останки померлих.

Раз на місяць родичі роблять жертвоприношення у вигляді їжі, грошей або інших штучок, аби їхні пращури не гнівалися. Культурне значення, яке приписується духам роду, служить збереженню соціальної структури племені і її відтворенню. Інакше кажучи, без концепції пращурів їм було б дуже важко.

Концепція реінкарнації

У релігіях Індії та Сходу — буддизмі, індуїзмі, джайнізмі та сикхізмі — яскраво виражена ідея реінкарнації: переселення душі після смерті. За реінкарнації на людину очікує нагорода або покарання за її справи у цьому, себто земному житті. Це уявлення втілює концепція карми — певних заслуг, накопичених під час перероджень.

Безперервний цикл життя — колесо Сансари — з орієнтальних релігій.

Карма лежить в основі кастової системи Індії — суворої форми поділу суспільства, яка виникла близько 4 тисяч років тому й існує донині. Залежно від «доброї» чи «поганої» карми, людина приходить у нове життя як представник більш-менш привілейованої касти.

Якщо дотримуватися правил свого кастового становища, можна покращити карму. У цьому разі з’являється надія на вдалішу реінкарнацію, а також на добробут ще у цьому житті. Після низки реінкарнацій душа припиняє свій життєвий цикл і знаходить спокій.

Уявлення про реінкарнацію наочно втілене в індійських похоронних обрядах. Індійці не ховають померлих у землі, а кладуть їхні тіла на багаття і спалюють. Попіл вони, за можливості, розвіюють над річкою.

За традицією, перед спаленням тіла старший син померлого розколює його череп, щоб випустити життєву силу і вказати їй шлях до переродження.

Концепція Страшного Суду

Якщо ви з дитинства чули незрозуміле бурмотіння біля вівтаря в церквах, а ваш Viber переповнений різдвяними картинками-привітаннями — ця концепція культурно найближча до вас.

«Страшний Суд» роботи Мікеланджело.

У християнстві та ісламі домінує концепція смертного суду, покарання або нагороди в загробному житті. Утім, вона різниться залежно від віросповідання. Це розуміння смерті поширене здебільшого в християнських країнах Європи і на Близькому Сході, де переважає іслам. У цих релігіях за померлих заведено молитися, щоб допомогти їм уникнути покарання у потойбічному житті, або полегшити його.

Молитви за покійних — це спосіб покращити становище рідних у потойбічному світі.

В ісламі вважається добрим знаком померти в п’ятницю. Саме цього дня проходять масові релігійні служби: присутні об’єднують свої молитви й просять в Аллаха прихильності до померлого в загробному житті.

У християнстві немає чіткої відповіді щодо життя після смерті. Утім, питання втручання живих людей у смертний суд стало причиною релігійних сутичок між протестантами та католиками у XVII-XVIII століттях.

Протестантська традиція, на відміну від католицької та православної, заперечує, що молитви рідних забезпечують небіжчику добро у потойбічному житті.

На відміну від культурних міфів і концепції Раю та Пекла, християнство не працює за принципом «грішники до пекла, праведні до раю». Річ у тім, що християнство не протиставляє рай та пекло, а протиставляє небо (духовний світ) землі (матеріальний світ). Іноді ці два виміри перетинаються — на церковній службі, у таїнствах хрещення чи вінчання, або під час зачаття дитини — прообразу Раю, де Бог творить нове життя.

Смерть сьогодні

Багатьма концепціями так чи інакше рухає страх смерті. І якщо раніше цей механізм працював лінійно, то сьогодні рівень підтримки тієї ж церкви вкрай низький. Колись у людей не було вибору: вони проходили через релігійні обряди, навіть якщо не вірили в церковні доктрини. Сьогоденню притаманне поняття секуляризації — поступового зниження ролі релігії у суспільстві, що набирало обертів в Європі після Нового часу.

Люди дедалі менше звертаються до релігійних ритуалів у повсякденному житті.

Хай там як, а люди шукають відповіді на питання про смерть незалежно від релігійних інститутів і цікавляться секулярними похоронними практиками. Це спричинило новий поворот в культурній історії вмирання: в секулярному світі смерть стає персоналізованою.

Новий спосіб впоратися з екзистенціальною тривогою пов’язаний з поширенням особистого вибору на все, що стосується смерті. Люди заздалегідь обирають музику для свого похорону і місця, де вони знайдуть останній притулок.

Ба більше, тепер люди самі розпоряджаються своїми останками, власноруч обираючи обряд: традиційне поховання, кремацію, компостування або рідку кремацію — розчинення тіла в результаті лужного гідролізу. Отже, сьогодні ми можемо не тільки обирати свій останній шлях, але й самі інтерпретувати смерть.

Сучасні смертельні студії

Дослідження смерті — молода, але вкрай динамічна галузь науки. Зараз вона існує на перетині різних дисциплін і методологій. Найвагоміший внесок у смертельні студії зробила соціологія ритуалів. Разом з антропологами, соціологи досліджують формування ритуалів навколо смерті.

Зараз у дослідженнях смерті очевидна різниця підходів: паралельно соціології ритуальних патернів розвивається галузь психології горя. Отже, необхідно розглядати це питання комплексно — зокрема, досліджувати зв’язок горя з різними типами похоронних обрядів і ритуалів. Інше питання — як усвідомлення смерті змінилося в епоху постсекуляризації та чому навіть зараз, поза релігійними категоріями смертного суду, воно все ще пов’язано зі страхом і тривогою.

Багато науковців та дослідників звертаються до питання вуглецевого відбитка, який залишає кремація. Як і за будь-якого горіння, за кремації до повітря виділяється діоксид вуглецю.

У країнах Європи частка кремації зростає дуже швидко: вона досягла 75-80%.

Напишіть у коментарях свою думку щодо традиційного похоронного обряду на теренах України, а також свої погляди на кремацію. Якщо вам сподобалася стаття, запрошуємо вас долучитися до творення незалежного українського ЗМІ.

Публіцист, інженер сонячних панелей. Пишу про суспільство, екологію та енергетику.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти