Ми вже писали про болючу українську травму посттоталітарного менталітету, що лишилася нам в спадок від колонізації Совєцьким союзом. Направду, шукаючи проблеми українського суспільства та політикуму, ви неодмінно знайдете слід совка: світогляд, рівень відповідальності, обізнаність у суспільних процесах, ба навіть побут.

На наш погляд, гумус українського народу і нації, що відродився за часів Майдану, невпинно перетворюється на багнюку — однорідну масу із непривабливим вмістом. Спробуймо з’ясувати, чому так сталося і як цьому можна завадити.

Синдром простого народу

Українське колективне несвідоме тісно переплітається з культурою, утворюючи парадокс: звичка удавати з себе якнайзаможнішого існує в дуеті з бажанням «бути як всі». Приміром, новорічні столи із «квартальчиком» на екрані не особливо різняться між собою. Водночас на них виставлені виразні ознаки заможності та багатства — червона ікра, дорогі ковбаси тощо.

У спробі й показати себе багатіями, і не вирізнятися з натовпу українці відтворюють совєцьку фейкову однаковість, апофеозом якої є прислів’я: «Узагалі заборонено, але, якщо дуже хочеться, то можна». Діагноз сумний: у такому суспільстві правила та межі існують лише формально, а, отже, й людські цінності стають формальними.

В результаті — у країні стираються межі суспільної поваги навіть на рівні телеканалів для мас. 

Коли громадянин хоче бути як усі й заразом полювати на власну вигоду, він неодмінно стає чужим для оточення. Саме так народ, який є спільнотою людей, перетворюється на масу випадкових осіб, байдужих одне до одного.

Відгомін совка сьогодні

Ми маємо глибоке переконання, що наслідком будь-якої влади є народ і його політична воля чи байдужість. Інакше кажучи, депутати потрапили до Верховної Ради саме тому, що стали дзеркалом власного електорату. Завдяки цьому традиційна «олів’єшка» та «Іронія долі» до Нового Року стали спільним знаменником фіктивного об’єднання народу. 

Традиції об’єднують, тому є вкрай корисними для будь-якого суспільства. Інша річ, що наші традиції не тільки запозичені в росіян, але й виконують абсолютно протилежну функцію: роз’єднують.

Байки про західняків, що миють унітази в Італії — невігластво того ж рівня, що й про східняків, які обрали проросійських кандидатів. 

Відсутність чітко усталених традицій по всій Україні зовсім не означає, що ми маємо раптом розвісити прапори УПА, почати співати колядки та готувати дванадцять страв на Святвечір.

Часи Майдану подарували нам новітній та універсальний спільний знаменник: творити спільноту. 

Утім, відмінність спільноти Майдану від фейкової єдності «заради України та миру» занадто велика. Річ у тім, що надбання Революції Гідності справді об’єднує українців з усіх куточків держави та світу, але з єдиним нюансом:

Об’єднання навколо наявного — нації, держави, цінностей; а не навколо омріяного — миру з Росією, захмарних субсидій чи долара по 8. 

Такі хибні об’єднання заради об’єднання несуть лише розбрат, а єдине, що вони утворюють — масу. І водночас народ формується стрижнем власної історії та спільних цінностей, які неможливо нав’язати ззовні чи зростити штучно. 

Хуторянство проти відповідальності

Наші цінності похитнулися від невпинної дебілізації, що лунає із телевізора та стрічки новин Фейсбуку. Дедалі частіше український народ намагаються переконати у тому, що ненавидіти та зневажати набагато легше і зручніше, аніж спробувати почути.

У такий спосіб народ перетворюється на масу хуторян.

Україною керує хуторянський менталітет — шлях ухвалення рішень, що декларує перевагу власної вигоди над суспільним добром; добробут власного хутора навіть ціною шкоди сусідньому. За часів совку хуторянство було ледь не єдиним способом вижити для людини. Утім, маючи за плечима щеплення від байдужості — цінності Революції Гідності, гібридну війну з Росією та відкритий доступ до надбання європейських держав — соромно бути хуторянином.

Хуторяни не відчувають потреби аналізувати проблеми, надаючи перевагу вже «розжованій інформації»: політичним блогерам, сайтам новин та іншим горе-інтерпретаторам.

Хуторянам також притаманний формалізм у всьому, що стосується цінностей. Вони ледь не перші кричать про «посадки корупціонерів», і самі ж пхають хабарі в університеті чи авто поліції. Як бачимо, гасло «…якщо сильно хочеться, то можна» нікуди не поділося. Совєцька бацила набуває нової форми, утворюючи хуторянство 2.0.

Усі ми люди й всі маємо свої недоліки, злети, падіння та особливості. А поділ на уявні категорії аж ніяк не сприяє єдності, а навпаки — формує атомізоване суспільство. Утім, суспільство України переживає кризу, про яку треба змістовно та чесно говорити

Народ формується із відповідальних громадян. Хуторяни ж утворюють лишень масу.

Ми вдячні кожному читачеві, що є відповідальним у власному виборі та поділяє наші цінності. Саме ви будуєте модерну Україну і незалежні ЗМІ, яким є й ми. Якщо вам сподобалася стаття, ви можете поширити її у ваших соцмережах, а також самі долучитися до творення україномовного продукту.

Все буде Україна! 🇺🇦

Коменти

Romko

Хм, мене неймовірно дивує думка автора. З одної сторони він називає себе противником совка, а з иншої проголошує об’єднання навколо совкових же ж цінностей. Нація(єдіний савєцкій народ), держава(наш радной савєцкій саюз), цінності(наш самий луччий камунізм) — це є те, що має нас людей об’єднувати? Совок це не тільки оцей типовий бидлізм, який ми знаємо, це ще й тоталітарне мислення, ставлення колективу понад індивідом, нав’язування віри в національні міти, скрєпи і підкорення вищим цілям. Мене безкрайньо обурює, шо оцю тоталітарну совєцьку какашку намагаються запакувати в українську обгортку і продати як те заради чого ми маємо об’єднатися. А різниці нема, який прапор висить над колгоспом, червоний чи синьо-жовтий, це все одно колгосп. Але на жаль, як автор правильно зазначив, люди не люблять думати й аналізувати, тому й часто купуються на всякі стройкі камунізма аля Совок, фашистські проєкти аля Третій Райх, диктаторськогопніцькі рускіміри аля Рашка, чи богсаловишиванка аля те що автор пропагує. Вибачаюсь за різкість, але просто не можна мовчати коли твориться недобре. Мільйони і мільярди людей зазнали поневірянь від фальшивих проротств і продажі своєї свободи заради фальшивки, не хотів би, щоб ше 40 мільйонів це черговий раз.

Сергій

Не подобається ось таке порівняння з хуторянами. Якраз хуторяни як власники хуторів не є сірою масою, це навпаки дуже зважені і послідовні люди, які забажали відділитися від мас і створювати власну справу, власний осередок, це фермери, це підприємці. Вони не сподівалися на манну небесну від держави, а самі створювали цю державу. Потім ці хутори перетворювалися у поселення, села, селища. А в деяких країнах це був рух навідь до створення окремих міст-держав. Але навіть з таким розділенням на громади існувала єдність через економічні і політстосунки, котрі регулювала держава. У країні з’являлися мікроструктури. Чи не це передбачає децентралізація? Чи не це є ознакою свідомості і відповідальності?