На превеликий жаль, тема авіакатастроф знову стала найбільшим інформприводом цього тижня. Жахлива трагедія, до розслідування якої залучено низку провідних країн, сколихнула все українське суспільство.

Наша редакція висловлює щирі співчуття кожному, хто так чи інакше постраждав від цієї катастрофи. Сподіваємося, що чорна скринька зіграє важливу роль у розслідуванні, а ми наразі спробуємо розібратися, як вона взагалі працює.

Помаранчевий самописець

У мові професіоналів поняття «чорна скринька» немає, коректна назва пристрою — бортовий самописець. Це класичний для останніх 50 років пристрій в авіації, що здійснює запис ключових параметрів польоту: внутрішніх показників літака, переговорів екіпажу, відеозаписів тощо. Сьогодні майже усі знайдені чорні скриньки лежать у лабораторіях: обгорілі, зламані, деформовані, а іноді й несправні. Про їхню долю нагадує лише приліплена бирка з інформацією про політ.

Бортовий самописець — це технологічно простий, але ду-у-уже міцний та загартований прилад, який щодекади стає ще надійнішим та технологічнішим.

Чорні скриньки накопичують два типи даних — параметричну інформацію: крен, швидкість, висота, перевантаження, відхилення керма, параметри роботи двигунів тощо; а також запис переговорів (іноді й відео) з кабіни пілотів. Їхня історія тягнеться ще з часів завершення Першої світової.

У скриньці зразка 1930 року містився фонограф Едісона, де голка механічно записувала звук, шкрябаючи барабан, вкритий фольгою. Згодом винайшли самописець на основі фотоплівки — промінь світла, відбиваючись від дзеркала, малював графіки на спеціальній поверхні.

Звідси й назва «чорної скриньки» — експерименти з фотоплівкою потребували темряви, отже, середовище буквально нагадувало чорну скриньку.

Також існує версія, що назва виникла, оскільки перші подібні пристрої суворо заборонялося обслуговувати наземному технічному персоналу, а деталі їхнього функціонування були суворо засекречені. Подібні заходи вживалися аби забезпечити максимальну об’єктивність під час розслідування авіакатастроф.

Хай там як, а пошуки чорної скриньки — лише перший етап розслідування катастрофи. Згодом влаштовують викладання знайдених уламків та, за можливості, реконструкцію макета літака.

Принцип роботи й збереження

1950 року австралійський інженер Девід Уорен розробив самописець, що водночас писав звук із кабіни пілотів та параметри літака, про які ми сказали раніше. Вже за кілька років цю технологію почали застосовувати на комерційних рейсах.

Утім, монолітна технологія стала компаніям в копійчину, тому конструкцію Уорена розділили на дві частини: бортовий самописець встановлювали у хвості літака, а реєстратор звуку, за бажання, монтували в кабіні. У авіакатастрофах кабіна розносилася вщент, тож мовний реєстратор усе ж перемістили у хвіст.

Зразок сучасного бортового самописця.

Вже наприкінці ХХ століття носієм записів була і фотоплівка, і магнітна стрічка. Але справжній прорив відбувся, коли розпочалося виробництво самописців на основі флеш-пам’яті, незалежних від джерела енергії. Інформація зберігається у мікротранзисторах, тож стерти її можна лише спеціальним електроімпульсом.

Чорна скринька зі флеш-пам’яттю не має рухомих частин, а отже — максимально надійна.

Принцип запису сучасних пристроїв подібний до відеореєстратора у вашій автівці, адже запис ведеться циклічно, себто старі записи замінюються новими. Діапазон циклу становить приблизно 20 годин, а отже, самописець зможе зберегти дані майже про кожен виліт з початку до кінця.

Сучасні самописці можуть спокійно лежати на глибині 6 кілометрів протягом 30 днів, витримуючи статичне навантаження у понад 2000 Н протягом 5 хвилин. І так, самописці помаранчеві й мають форму кулі чи циліндру — так їх легше знайти, а круглий предмет менше деформується в катастрофі.

Скринька після катастрофи

За статистикою, кожен третій самописець після авіакатастрофи частково або повністю пошкоджений, а отже, потребує відновлення. Скриньку, втім, роблять із міцних титанових неіржавних сплавів, які витримують шалено високі температури.

Зверніть увагу на циліндр посередині — підводний акустичний маяк. Потрапляючи під воду, він починає видавати імпульси зі сталою частотою 37,5 кГц.

Отже, ушкоджені після катастроф скриньки зберігають інформацію, але не в повному обсязі. Трапляється по-різному: розмагнічена стрічка, пошкоджена плата флеш-пам’яті, механічна деформація корпусу тощо. У деяких випадках спеціальна група науковців відтворює графічний образ магнітного запису з дрібних уламків хімічним шляхом.

На борту сучасних літаків зазвичай є декілька синхронізованих бортових самописців.

Хоча у ЗМІ нерідко пишуть, що інформацію зі скриньки «розшифровують», насправді ж дані у скриньці ніяк не зашифровані (принаймні у комерційних рейсах). Процес переважно  є транслюванням мови у текстові блоки, які нерідко розшифровують прямо в аеропорті. У світі існує декілька спеціальних лабораторій, що реставрують скриньки шляхом спаювання мікросхем чи відновленням магнітної стрічки старих моделей.

Перспективи майбутнього

З огляду на стрімкий розвиток технологій, усе йде до того, що згодом бортові самописці зможуть вільно транслювати інформацію до супутників чи аеропортів у режимі реального часу. Утім, за винятком незначних аварій без жертв, самописці є лише нагадуванням про гірку й трагічну долю екіпажу та пасажирів, а також жорстоким технологічним уроком на майбутнє.

Літаки падають і, на превеликий жаль, будуть падати й надалі. Завдяки аналізу інформації інколи вдається з’ясувати причини трагедії. Альтернативи бортовим самописцям наразі не існує. Саме тому ця ж технологія застосовується й у водному транспорті, і в залізничному.

Головне завдання бортового самописця — допомога у розслідуванні причин авіакатастроф. Наша редакція висловлює співчуття усім постраждалим, і щиро сподівається, що потреба у їхній розшифровці виникатиме якомога рідше.

Коменти

Олег

Топчик!