Коли ми чуємо за прибульців, то в голові одразу виринає образ худорлявого гуманоїда з довгими кінцівками та непропорційно великою головою. Воно й не дивно, адже такий вигляд просувають у масовій культурі. Та цей погляд може бути хибним, як, наприклад, довгобороді вікінги з рогатими шоломами чи одноногі пірати з папугою на плечі. Гаразд, а який же тоді може бути вигляд у цих прибульців і як зрозуміти, що вони десь поряд?
Коли це питання постало на конференції з астробіології Стенфордського університету в Каліфорнії, варіантів було достобіса. Зокрема й думки, що прибульців мають супроводжувати незвичні гази або незбагненні коливання термічного градієнта в атмосфері Землі.
Здавалося, так! Але з таким підходом, коло фото дуже легко підробити, звичайний комікс може слугувати доказом існування Бетмена. Та навіть якщо ця світлина буде непідробна, чи дійсно ми зможемо розпізнати там прибульця, хай він там і буде? Чи маємо ми підстави стверджувати, що гіпотетичний іншопланетянин не може бути схожим на камінець?
Може ми не так шукаємо?
А що, як копнути глибше, а саме до визначення поняття життя. Що це таке і як його визначити? Проблемами вияву життя на інших планетах і його вивченням займається відносно молода наука астробіологія. Вона стоїть на межі природничих наук (хімія, біологія, геологія), а також астрономії, планетології, географії та космонавтики.
Суттєвою відмінністю живого від неживого, на думку астробіологів, є їхня складна будова. Кожна жива істота від амеби в шлунку корови до амеби з депутатською недоторканністю має багацько складних мікрочастинок, що у своїй єдності забезпечують злагоджене функціонування організму.
Подумаймо про наші ноги, руки, серце, вії, нігті та маленькі нейрони чи мітохондрії — все це працює злагоджено й синхронно і допомагає нам орієнтуватись у просторі, думати, їсти, спати, читати статті Tokar.ua…
Проте навіть найгарніші скелясті утворення не містять і дрібки складових простої бактерії. І ці складові працюють узгоджено, щоб забезпечити виконання головних потреб усіх живих організмів — ділитися та розмножуватися.
Живі істоти завжди чогось прагнуть. Все живе на Землі складається із надзвичайно великої кількості синхронізованих часток. Вони відрізняються один від одного, але мають і дещо спільне — тягу вижити і розмножуватися. Ми бачимо це, коли намагаємось прибити набридливу муху, а та тікає від нас, бо хоче вижити. Камінець би нікуди не втік. Так само ми знаємо, що коти живі, бо щоберезня чуємо їхні серенади під вікнами — так вони виявляють тягу розмножуватися.
Але світ — місце суворе. Щоб мати змогу в ньому вижити й розмножуватися живі істоти мусять уміти адаптуватися. Саме це допомагає долати тяжкі життєві обставини й забезпечує збереження роду. Адаптовність змушує живі організми набувати незвичних форм, що й відрізнятиме їх од простої нудної каменюки. Але химерність форми можуть спричинити різні чинники: є камені з вельми чудернацькою будовою, коли, наприклад, медуза — просто купка желе. Знамените «лице Марса» виявилося простою скелею знятою під потрібним кутом.
Регіон Марса Кідонія, де можна розгледіти «Марсіанського сфінкса» — обличчя людини
Як відрізнити одне від іншого?
Астробіологи використовують теорію природного відбору та математичні моделі еволюції, щоб визначити ймовірні особливості будови та способу життя інопланетян.
Теорія природного відбору дає багацько логічних припущень та допомагає латати деякі прогалини в дослідженнях. Спостерігаючи за розвитком життя на Землі, можна вдатися до універсальних теорій, що певно працюватимуть й у всьому Всесвіті.
Та чи можна покладатися лише на еволюційний підхід?
Раніше вчені ґрунтувалися на земному досвіді та особливостях будови землян, а саме обов’язковій наявності ДНК і вуглецю в складі. Та нині науковий світ огорнуло розуміння того, що універсальніший критерій — саме природний відбір. Він не залежить від ДНК, вуглецевої хімії чи наявності води. Він надзвичайно простий і при цьому є чи не єдиним способом створити життя.
То чи дійсно інопланетяни матимуть вигляд такий, як у прибульця Павла? Можливо, а можливо не тільки лиш такий. Еволюційна теорія навряд зможе таке передбачити, але дозволить зробити дослідження вужчими.
Таким чином, щоб описати вигляд істоти, наприклад, із Марса, треба дослідити умови життя на Марсі та описати особливості виживання на червоній планеті. А тому, шукаючи там життя, ми будемо орієнтуватися саме на такі особливості. Без них організм просто би там не вижив. І навпаки, якщо ми побачимо істоту, яка зможе вижити на Марсі, то можна буде припустити, що вона звідти і прилетіла.
Що ж зараз? Чи є прибульці серед нас? Якщо і є, то вони прилетіли з планет ідентичних Землі, бо із зафіксованих у нас істот усі вони адаптовані під нашу планету. Єдине: ми не спробували пошукати ще в Зоні 51. Шкода, що її штурм торік провалився…
