Бразильський піаніст-віртуоз Жао Карлос Мартінс отримав найкращий подарунок, якого тільки міг очікувати 79-річний чоловік — новеньку пару біонічних рукавичок. Вони збільшують силові можливості його старечих рук.
Мартінс зажив слави одного з найкращих виконавців Йогана Себастьяна Баха ще минулого століття. Однак зараз поважний вік та проблеми зі здоров’ям змусили музиканта вийти на пенсію. Протягом останніх десятиліть він пережив 25 операцій, щоб зменшити біль від дегенеративних процесів та серії нещасних випадків.
До появи розроблених персонально для піаніста рукавичок чоловік міг виконувати лише невеличкі повільні мелодії. Грав переважно великими та вказівними пальцями. Та з минулого року Жао приймає удома чимало друзів і грає для них найдовершеніші твори Фредеріка Шопена, Вольфганга Амадея Моцарта й, звісно, Себастьяна Баха.
Коли я втратив свій головний інструмент — руки, то почувався так, наче щось померло у мене в душі.
Ще з 1965 року Мартінса спіткала низка злощасних подій. Почалося з пошкодження нерва під час футбольного матчу в Нью-Йорку, а закінчилося травмою голови під час гастролей у Будапешті. Піаніст завжди намагався боротись із негараздами. Однак після останньої операції на лівій руці навіть його друзі зійшлися на тому, що це остаточно поховає музичну кар’єру.
І ось, здавалось, усе… Та один дизайнер вирішив не відпускати піаніста зі сцени. Убірата Бізаро Коста створив біонічні рукавички з неопреновим покриттям та спеціальними вставками з вуглепластику. Ця технологія допомагає пальцям самостійно здійматися вгору по натиску клавіш.
Я робив перші моделі на основі зображень його рук, та вони були ще далекі од ідеалу. Я підійшов до маестро після концерту в містечку Сумаре (штат Сан-Паулу), звідки я родом, і розповів про свій задум. Тоді він висловив сумніви щодо мого проєкту, однак згодом запросив до себе додому реалізувати розробку.
Зараз Мартінс навіть спить у них.
Піаніст ще не знає, чи зможе досягти колишньої швидкости. Каже, що зараз ніби заново опановує музичний інструмент. За останні 50 років чоловік перепробував сотню різних пристроїв у спробах допомогти хворим рукам. Але вони або швидко виходили з ладу, або не допомагали.
Проте ці рукавиці — справжнє чудо. Я навіть можу їх настроювати, щоб сповільнювати чи прискорювати темп гри. Певна річ, вони не усунуть мою проблему цілком. М’язи уже добряче атрофовані. Подеколи я намагаюся грати якнайшвидше і дуже засмучуюсь, коли мені не вдається.
Щасливий музикант поставив собі за мету практикувати щодня, аж доки не зможе знову досконало виконати весь концерт Баха від початку до кінця. Цікаво, що на це скажуть його сусіди…
Тренування можуть зайняти роки, та я продовжу натискати на клавіші, доки не досягну мети. Я не здамся!