Люди різні, і це — чудово. Та допитливість homo sapiens не дозволяє нам залишити без відповіді питання «чому ми різні?» і чи має це наукове пояснення? Сьогодні ми вирішили розібратися у тому, що вивчає психогенетика, як гени впливають на наше життя і чи справді лише обставини обумовлюють нашу особистість.

Як наукова дисципліна, психогенетика сформувалася наприкінці XIX століття, і на той час була тісно пов’язана з євгенікою — псевдонауковим ноу-хау нацистської Німеччини. Психогенетика шукає генетичні передумови відмінностей між людьми: навичок, порушень, особливостей та хвороб.

Наші ДНК збігаються на 99%. Психогенетика вивчає останній відсоток, який і відіграє роль каталізатора відмінностей. 

Останнє століття у галузі психології було переповнено досить логічним поясненням: відмінності між людьми виникають через оточення. Особливу роль відігравали перші 5-7 років у родинному колі, а також шкільний вік, коли дитина поступово соціалізується та перевіряє обставини на «пружність». З часом психогенетика запропонувала тезу, яку згодом і підтвердила: більшість відмінностей — поведінку, психічне здоров’я, захворювання, когнітивні здібності, шкільні досягнення — можна пояснити генетичними передумовами.

На загал, вагомість обставин та оточення є довгим дискурсом психології останніх століть. Існують два табори, які дотримуються полярних поглядів. Одні декларують, що виховання є найважливішою складовою у формуванні людської особистості. Інші трактують природні процеси як важливіші в цій ролі, аніж супутні обставини, характер батьківського виховання чи інші фактори, дотичні до спілкування та взаємодії.

Нарешті людство зрозуміло, що існує лише один спосіб спростувати хибні тези — перевірити їх.

Якби ж ми тільки могли дослідити двох ДНК-ідентичних людей із різними особливостями, і нарешті поставити жирну крапку у цьому питанні! Заждіть-но… 

Саме такий плин думок посприяв тому, що майже сто років тому було запроваджено перші психогенетичні методи емпіричного дослідження: метод близнюків та названих дітей.

На сотню новонароджених дітей близнюки становлять менш ніж один відсоток, і кожна третя пара є ідентичними близнюками, що розвиваються з однієї заплідненої яйцеклітини. А отже, вони мають і однакову ДНК. Інші дві третини близнюків розвивалися у різних зиготах, але в одній утробі.

Біологічна архітектура двох типів близнюків.

Суть досліджень полягає у жорсткому пильнуванні та дослідженні цих двох груп. Простіше кажучи, якщо певна риса — наприклад, співучість — визначається генетично, значить обидва монозиготні близнюки матимуть її на досить високому рівні.

Цей тип досліджень становить понад 4000 окремих випадків, у сумі гуртуючи дані про 15 мільйонів близнюках. Однозначний результат — психологічні, фізіологічні риси мають чітку кореляцію із ДНК. Інакше кажучи, генетика має значення, на відміну від риторики циркових блазнів.

Візуалізація принципу генетичної домінанти.

Окей. Припустимо, що адепти генетичної успадкованості мають рацію, але ж цей факт аж ніяк не нівелює контраргумент їхніх супротивників. Дослідження близнюків є біологічним експериментом, але мова йшла також про соціальну складову — вивчення сімей із названими дітьми. Адже сім’я, як не крути, визначає і вашу генетику, і ваше середовище виховання.

Науковцям було відомо, що, наприклад, шизофренія є захворюванням, яке безпосередньо пов’язане з родиною. На загал, шизофренія є важким і хронічним захворюванням, здатним уразити людину будь-якого віку. Від неї, станом на сьогодні, страждає майже кожна сота особа на планеті. Захворювання  супроводжується апатією, маренням та моторними порушеннями, через що тривалість життя хворих зменшується на 10-15 років.

Утім, тут варто зазначити ще один науковий факт: хворі на шизофренію мають вдвічі менше дітей. А отже, генетична складова успадкування шизофренії мала б зменшувати кількість хворих. Утім, шизофренія присутня у нашому житті тисячоліттями. Це називається еволюційним парадоксом шизофренії, і є окремою темою, вартою кількох горнят чаю та довгої прогулянки.

А ми тим часом повернемося до теми поділу біологічних і названих батьків. Отже, усиновлені діти підпадають під вплив генетики своїх батьків, проте не їхнього середовища — на них впливає оточення інших батьків. У такий спосіб можна продемонструвати схожість на названих та біологічних батьків.

Як і у дослідженні з близнюками, метод довів ключову роль генетики у формуванні людини. Простіше кажучи, успадковується все. 

Таке розуміння відкриває нам нові терени у вивченні психічної складової людини. Наприклад, хисту до іноземних мов. Діти сильно відрізняються віком, коли вони починають говорити, а також тим, наскільки легко їм даються нові слова і який обсяг флеш-пам’яті має їхній словниковий запас.

Останні дослідження чітко демонструють, що до мовного процесу залучено багато генів, а також той факт, що, вправно опанувавши першу мову, з другою впоратися ще легше. Цифри кажуть, що на здібності до опанування мов генетика впливає на третину, а інші дві третині — це загальний рівень інтелекту та набір інших генів.

Наукові досягнення дозволяють нам подивитися на наш світ, а особливо на людину, з іншого боку. Відтепер ми можемо шукати пряму генетичну зумовленість й розмиті кореляції між тією чи іншою залежністю або хворобою. Це дозволить не тільки передбачати та попереджувати певні моменти людської поведінки, а також робити індивідуальні прогнози про певні ризики чи вразливості. Якщо все буде добре, якість людського життя невпинно зростатиме.

І все буде добре!

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти