Одним із сучасних трендів серед любителів саморозвитку став т.зв. «цифровий шабат» — повне абстрагування від усіх пристроїв, особливо смартфону. Це вкотре доводить нам те, що цифрова сфера стала не тільки частиною нашого життя, але й одним із його ключових важелів. Чи очікували винахідники телефона таких наслідків, коли створювали перші апарати для електрозв’язку? З цим ми сьогодні й спробуємо розібратися, поглянувши на історію винайдення телефонного апарата.
Коли мова заходить про телефони, у нашій свідомості автоматично виникає прізвище Белл. Утім, телефон є настільки простим та складним винаходом водночас, що приписати його авторство комусь конкретному — неможливо.
Коли 1833 року було винайдено електричний телеграф, себто перший паросток розвитку сучасної телекомунікації, винахідники почали думати над тим, як можна передавати не тільки символи, але й сам голос. Майже чверть століття по тому, французький винахідник Шарль Бурсель запропонував власний спосіб передачі голосу: надгнучка мембрана, що здатна вловлювати та відтворювати навіть мікроскопічні коливання. Здавалося б, майбутнє вже в руках Бурселя.
Ілюстрація прототипу Шарля Бурселя.
Згідно з кресленнями, мембрана мала б замикати та розмикати електричний ланцюг, передаючи звукові коливання. З огляду на стан здоров’я, Бурсель не зміг втілити цю схему, проте ідею одразу ж підхопив викладач фізики з Німеччини, пан Йоган Філіп Рейс. 1860 року він завершив робочий прототип, у якому в’язальна спиця, мембрана з пергаменту та фольга замикали та розмикали ланцюг у такт коливанням повітря. Завдяки електриці, ці імпульси, себто звук, передавалися на відстань. Втім, була невелика перешкода: апарат без проблем вловлював музичні ритми та тон, проте геть не розпізнавав людського голосу.
Декаду по тому група винахідників, що пильно стежила за розвитком технології телеграфу, вловила цікавий момент: однією парою дротів телеграф міг передавати кілька незалежних повідомлень водночас. Цю технологію, відому нам як «квадруплекс», Томас Едісон запатентував вже 1874 року. У той час дослідники телекомунікацій розпочали експерименти із передачею повідомлень магнітним стрижнем, який коливався за подібним принципом.
Замість постійного замикання-розмикання ланцюга, вони використали електричний дріт занурений до спеціальної рідини. Він швидко і безперервно змінював свій опір, покращуючи технологію захоплення звуку. Майже 144 роки тому вони подали патент, в один і той самий день, 14 лютого. Белл встиг доїхати на кілька годин раніше, отримавши патент №174465 під назвою «Удосконалення в галузі телеграфії».
Скан з патенту Елайші Грея, який він подав в один день із Беллом.
Іронічно, що юридична компанія, з якою співпрацював Елайша Грей, заспокоїла його простими фразами. Мовляв, патент Белла досить малозначний, а сам Белл навряд чогось доб’ється зі своїм телефоном. Юристи порадили Грею продовжити вдосконалення телеграфу. Згодом ця дискусія стала наріжною у конфлікті між Греєм та юристами, значно поповнивши словниковий запас останніх.
Візуалізація конфлікту.
Річ у тім, що обидва науковці прийшли до однакового рішення абсолютно незалежно один від одного. Якщо звернути увагу на деталі патенту, то побачимо різність у схемах: Белл використовував електромагніти, а схема Грея передбачала вищеназвану голку, занурену в рідину.
Існує кілька конспіративних теорій, які розглядають конфлікт Грея та Белла в іншій площині. Так, зокрема, вважають сумнівною репутацію юристів з обох сторін. Річ у тім, що тогочасне законодавство видавало патент тому, хто першим зробив винахід, а не тому, хто встиг заповнити бюрократичні папери з реєстрації. З іншого ж боку, одна з книг також намагається розвіяти міф про незалежність обох винахідників один від одного.
Хай там як, історія винайдення сучасного телефона налічує майже два сторіччя, а пристрій, з якого ви це читаєте, дає однозначну відповідь на питання щодо розвитку цієї технології. Сподіваємося, це стане добрим уроком для майбутніх винахідників та винахідниць: займайте чергу зранку!
