Ще минулого століття у своїй праці «Суспільство надлишкового достатку» економіст із Гарварду, пан Джон Гелбрейт, виніс тему ожиріння на загал. У праці йдеться про повоєнний (мова про Другу світову) синдром американського суспільства, який змушує американців, що живуть у достатку, споживати ще і ще. Це породило штучний та надлишковий попит на товари, і в такий спосіб змінило економіку.

Провину за те, що американці помирають від ожиріння більше, аніж від голоду, Гелбрейт поклав на корпорації. Вони, мовляв, скористалися тим, що у післявоєнні роки основні потреби американців — безпека, їжа, житло — були задоволені. А отже, продавцям треба було штучно створювати нові потреби, які успішно нав’язувалися населенню за допомогою повсюдної реклами.

Згідно з даними Національного інституту здоров’я Сполучених Штатів, щороку ожиріння вбиває понад 300 000 людей лише в Америці. 

Статистика ожиріння за штатами. Згідно з Time, половина американців страждатимуть на ожиріння вже з 2030 року.

Не зійшли з ешелону сучасної економіки й продавці фаст-фуду, змусивши населення їсти якомога більше. Так, за останні 30 років калорійність страв у МакДональдз зросла разом із кількістю солі та цукру в них. Звідси й всюдисуща реклама бургерів, які вам пропонують скуштувати із великими знижками. Чи стала їжа здоровішою? Питання риторичне.

Ситуація ще більш ускладнилася, коли у свідомості американських родин запанувала думка про те, що готувати обід чи вечерю зовсім не обов’язково. Адже можна всією сім’єю піти до ресторану чи кафе або замовити їжу додому. Це породило цілу генерацію батьків, що дозволяють своїм дітям їсти чипси, сухарики, картоплю фрі та інші новітні смаколики. Усе просто — батькам ліньки контролювати раціон своїх дітей, так само як і власний.

Історії про калорії

Хай там як, а зростання калорійності страв викликало реакцію як в американського громадянського суспільства, так і в самої держави. Результатом став закон про маркування харчових товарів, що набрав чинності 1990 року. Так, саме завдяки йому кожен продукт містить етикетку із калорійністю та складом. Деякі ресторани пішли ще далі, дозволивши своїм гостям робити свідомий вибір страви, дивлячись на її калорійність одразу в меню.

Отже, суспільний фокус змістився з психологічної травми на арифметику калорій. Якщо ви наш читач, то ви без проблем закінчили школу. А якщо ви без проблем закінчили школу, то знаєте, що калорія — це кількість тепла, необхідна для нагрівання одного граму води на один градус. Навіть сама назва — calor з латинської перекладається як тепло — говорить нам про хімічну природу терміна.

Ще у першій половині ХVIII століття хіміки усього світу дивувалися новому винаходові, себто калориметру. Він допомагав визначати тепломісткість різних речовин, а також приховану теплоту під час випаровування води чи танення льоду. Винайдення калориметра дало поштовх численним експериментам з тепловою енергією усього на світі. Постало питання одиниць, а точніше еквівалентів, у яких цю енергію можна було б виміряти.

Калориметр зразка XVIII століття.

За часів без термометрів калориметри використовували для вимірювання теплоти у різних фізичних, хімічних та біологічних процесах. Принцип роботи був простим: у ємність клали об’єкт (що виділяв тепло), наприклад хом’ячка, і оточували його льодяною кіркою.  Ця кірка так само була оточена спеціальним ізоляційним шаром, аби не плавитися від зовнішнього тепла. Коли тепло від хом’ячка нагрівало кірку, дослідники зважували талу воду. Так вимірювали теплоту згоряння вугілля, пороху чи водню. Сьогодні цю науку називають термохімією.

Від теорії до практики

На початку ХІХ століття схожі дослідження, але вже з їжею, проводив німецький хімік Юстус вон Лібіх. Вважаючи їжу «паливом» для організму, він виділив три ключові елементи: білки, жири та вуглеводи. Спалюючи їжу, він вимірював виділене тепло і складав перші у світі таблиці калорійності харчових продуктів.

Згідно з цими дослідженнями, калорійність дозволяла скласти оптимальний раціон для солдатів.

Згодом американський агрохімік Етвотер вдосконалив технологію виміру енергоємності окремих компонентів їжі, а також запровадив схему підрахунку калорійності будь-яких продуктів. Вже друге століття дієтологи у всьому світі використовують результати експериментів у якості золотого стандарту енергетичної цінності продуктів. Згідно з ними, до речі, маркують і продукти в українських магазинах. Сам Етвотер став найцитованішим науковцем за всю історію.

Етвотер мріяв, аби навіть найбідніші люди могли купувати собі їжу в необхідній кількості, щоб забезпечити себе енергією. Для досягнення цієї мети треба було визначити калорійність усіх продуктів, та найголовніше — щоденну людську норму калорій. Хіміки та біологи світу ще не знали тоді про мікроелементи та вітаміни, проте в один голос заявляли, що енергію ми отримуємо від білків, жирів та вуглеводів. Вимірюючи температуру типових білків-жирів-вуглеводів, Етвотер не забарився з результатом.

Етвотер під час досліджень.

Для цього треба було зрозуміти, скільки калорій міститься в різних продуктах і скільки їх потрібно людині, щоб забезпечити енергією її життя. У той час наші відомості про склад продуктів були мізерними. У 70-х роках XIX століття ще не знали про вітаміни, мікроелементи, антиоксиданти і їхню важливість для організму. Значення кальцію і фосфору визнавали, але не розуміли, яка їхня роль.

Не треба бути дієтологом, аби знати, що наш організм засвоює не 100% спожитої їжі, адже деякі речовини мандрують нашою травною системою дарма. Аби врегулювати це питання, Етвотер поліз прямісінько до продуктів травної системи, обстежуючи фекалії фокус-групи, яка харчувалася виключно наперед визначеною їжею. Згодом Етвотер стверджував: енергетична цінність білків і вуглеводів, що з’їдаються людиною, становить 4 ккал/г, а жирів — 9 ккал/г.

То скільки калорій нам потрібно?

Звісно ж, Етвотер, через особливості своєї епохи, не зміг врахувати ані витрати енергії на перетравлення їжі, ані типи інгредієнтів (наприклад, рівень млива борошна), ані метаболічні особливості кожного з нас. Утім, його система, хоча й не претендує на ідеал, все ж стала значним внеском як у хімію, так і у дієтологію.

Наприкінці XIX століття Етвотер поставив на місце хом’ячка людину і почав досліджувати тепло, що з неї виділялося. Порівнявши витрати енергії у стані спокою, недосипання, та активної діяльності, він підрахував баланс між дебетом та кредитом калорій. Виявилося, що енергія нікуди не зникає з нашого організму, а лишень переходить в іншу форму. Фізикам це відомо із закону збереження енергії.

Енергія, яку ми не витрачаємо, залишається на нашому пузі.

Перетнувши межу XX століття, Етвотер дійшов висновку, що люди дедалі менше рухаються, і споживають дедалі більше жирної та солодкої їжі. Як і нинішні дієтологи, він ще тоді декларував жорстку потребу в білках та овочах у раціоні, замість вуглеводів.

Отже, підрахунок калорій на обгортці не несе багато користі. Проте вкрай важливу роль у нашому житті та масі тіла відіграють декілька простих правил, завісу над якими ми от-от прохилимо.

Більше рухайтесь. Ранкова зарядка, щогодинні перерви, вечірні пробіжки, відвідини спортзалу чи просто домашні заняття — не дайте калоріям організувати у вашому організмі чергову «народную рєспубліку».

Уникайте фастфуду. Безперечно, фастфуд часом буває приємним доповненням вечора та зайвим приводом усміхнутися. Втім, ціна за таку їжу перевищує ваш чек, і залишає вашим печінці та шлунку не тільки неприємні спогади, але й зайве навантаження.

Якомога більше фруктів та овочів. Помідорчики, салатики, бананчики, мандаринки — залітайте в гіпермаркет і накупляйте добра для всієї родини. Зважуючи товар, переконайтеся, що ви не запакували його у поліетиленовий пакет.

Готуйте власноруч. Полюбіть свій організм і запевніть його, що страва, яку він згодом отримає, виготовлена зі свіжих та якісних продуктів.

Поспішайте жити та любити, але не поспішайте їсти. Облиште політичні баталії на пізній вечір. Приходячи з роботи, неспішно повечеряйте та приділіть нарешті час та увагу близьким людям, а не стрічці новин. Зрештою, це важливіше за будь-які калорії чи дієти.

Коменти

Наталя Шевченко

За чинним правописом – саме лонгрід; можна ще довгочит – для мовних пуристів ))

Назарій

По-перше, лонґрід, по-друге, я тут недано, тому й лютую…