1928 року Александр Флемінг зробив історичне відкриття, завдяки давно викинутій брудній чашці Петрі — популярному тоді лабораторному посуду. Пліснява, що забруднила чашку, містила потужний антибіотик — пеніцилін. І хоча саме Флемінгу приписують відкриття пеніциліну, минуло кількадесят років, перш ніж пеніцилін справді став медпрепаратом, що врятував мільйони людських життів.
Сподіваємося, перед прочитанням ви ознайомилися із нашою статтею про фуфломіцини, довірливість та інших ворогів нашого здоров’я.
Брудний лабораторний посуд
Готуючись до двотижневої відпустки у свою рідну гірську Шотландію, Флемінг поспіхом складав лабораторний посуд — яка ж риболовля без вудлища? Повернувшись із відпустки, він почав прибирати свою і досі брудну лабораторію та зауважив, що деякі чашки Петрі, що містили бактерії Стафілококу, були вкриті пліснявою Penicillium notatum, яка перешкоджала нормальному розвитку бактерії.
Александр Флемінг у своїй лабораторії.
Зрозумівши можливий потенціал такої хімічної особливості, Флемінг зосередився на цій темі й засів у ній надовго. Концепція бактерій існувала з часів Антоні ван Левенгука, коли він вперше описав її 1683 року та залишалася незмінною аж до кінця XIX століття, коли Луї Пастер (так, той що сьогодні пастеризує наше молоко) підтвердив, що саме бактерії викликали захворювання. Та ще ніхто, навіть володіючи цим знанням, не знайшов речовину, яка вбивала б шкідливі бактерії, і водночас не шкодила б людському організму. Ніхто, окрім…
1922 року Флемінг нарешті винайшов новий хімічний термін — лізоцим. Флемінг якраз працював з якоюсь бактерією, коли в нього почався нежить й крапля слизу з його носа впала в посудину. Бактерія дивним чином зникла.
От тепер Флемінг мав підтвердження того, що все ж можливо знайти ліки, що вбивають бактерію, і не вбивають людину.
Так що ж це за пліснява?
Флемінг присвятив кілька тижнів вирощуванню цієї плісняви, намагаючись визначити речовину в ній, яка вбивала бактерії. Порадившись зі своїм колегою-мікологом Ла Туше, дослідником грибів, який працював поверхом нижче, він дійшов висновку, що пліснява = Penicillium. Не гаючи часу на красиві слова, Флемінг назвав антибактерію пеніциліном.
Сферичний пеніцилін у вакуумі.
Хоча Флемінг і бачив великий потенціал цього відкриття, він все ж таки не був хіміком, тому не зміг ізолювати активну антибактерію пеніциліну. Йому також не вдавалося зберегти дію цього елемента на тривалий час, аби випробувати її на людях. 1929 року Флемінг описав своє відкриття в статті, яка так нікого й не зацікавила.
12 років по тому
1940 року, у розпал Другої світової війни, два науковці Оксфордського університету, австралієць Говард Флорі та німецький біженець Ернст Чейн почали дослідження у галузі бактеріології, працюючи з пеніциліном. 12 лютого 1941 року поліціянт Альберт Александр отримав першу дозу пеніциліну. Вже за декілька днів лікування від небезпечної інфекції йому стало краще.
А вже за рік було вироблено достатньо пеніциліну, щоб успішно вилікувати наступного пацієнта. Анна Міллер, пацієнтка лікарні Нью-Гейвен, що в штаті Коннектикут, мала викидень, що призвело до стрептококового сепсису. Лікування пеніциліном вбило цю інфекцію.
Рекламний постер пеніциліну часів Другої світової.
Використовуючи нові хімічні методики, науковці створили порошок, який зберігав антибактеріальну силу декілька днів. Маючи потребу у цих ліках на фронті, держава розпочала масове виробництво пеніциліну. Доступність пеніциліну за часів Другої світової врятувало мільйони життів, які могли бути втрачені через бактеріальну інфекцію навіть від найменших поранень. Пеніцилін також лікував дифтерію, гангрену, пневмонію, сифіліс та туберкульоз.
Злочинна команда Супрун вакцинує немовля, що згодом стане коровою, 1943 рік.
Сьогодні пеніцилін призначають пацієнтам з бактеріальними інфекціями. Деякі інфекції, як-от пневмонія, гострий фарингіт, менінгіт, сифіліс та гонорея, й досі можна вилікувати пеніциліном. Його також використовують для запобігання інфекціям ротової порожнини. Як порядний та вмілий антибіотик, пеніцилін вбиває бактерію та перешкоджає її подальшому розвитку та розмноженню, атакуючи ферменти, які будують клітинні стінки бактерій.
Пеніцилін також заважає бактеріям синтезувати пептидоглікан, молекулу в клітинній стінці, яка забезпечує достатньо сил, необхідних їй для виживання в людському організмі. Препарат послаблює клітинні стінки і бактерія гине.
Хоча Флемінг першим виявив пеніцилін як окрему речовину, лише Флорі та Чейн зробили з нього корисний для людства препарат. Флемінга та Флорі було посвячено у лицарі 1944 року. Усі троє (Флемінг, Флорі та Чейн) отримали Нобелівську премію з фізіології та медицини.
Класно ти про злочинну команду Супрун ;)