Усі ми боїмося. Крові, дантистів, чи літаків — кожен має певний предмет чи обставини, від яких інстинктивно дистанціюється. Сьогодні ми розглянемо поняття страху та фобії, відмінності між ними, а також спробуємо зрозуміти їхню природу та походження.
Почнемо з того, що страх — це нормально. Він виникає під час загрози, передбачуваної чи ні. Інстинктивно він готує наш організм до дії перед загрозою: до нападу чи оборони. Приміром, аби первісна людина врятувалася від хижака, мозок надсилав імпульси тілом за «скороченим» шляхом, поза лобною корою.
Фобія — тривожний розлад, що супроводжується страхом і уникненням об’єктів чи ситуації, які його провокують. Себто фобія дантистів проявиться, коли людина відмовляється від походу до стоматолога, навіть якщо в неї шалено болить зуб.
Фобії почали вивчати лише століття тому, наочним прикладом є праця «Аналіз фобії п’ятирічного хлопчика» Фройда. Малюк Ганс любив грати у конячки з батьком. Одного разу він побачив падіння живого коня, через що почав узагалі уникати цих тварин. До подібного експерименту вдалися біхевіористи 1919 року, коли штучно сформували фобію у немовляти Альберта. Вони показували йому білого щура, супроводжуючи це гучними та неприємними звуками. В результаті хлопчик набув фобії до малих пухнастих щурів, і це щонайменше.
Візуалізація експерименту з малим Альбертом та білим щуром.
Завдяки експерименту ми зрозуміли, що фобія формується за поєднання умовних та безумовних подразників. У випадку з Альбертом умовним подразником був щур, а безумовним — неприємний гучний шум. Страх, що його викликав звук, миттєво перенісся і на щура. Так сталося тому, що наш мозок обумовлює страхи відповідно до супутніх: якщо білий щур постійно супроводжувався звуком, варто заздалегідь приготуватися до наступного сеансу, не знаючи про шум.
Згідно з нею, фобії поділяють на три групи:
Специфічні — страх конкретних явищ або ситуацій. Найчастіше це павуки (як в автора), змії, кров та висота. Їх поділяють на підгрупи за родом джерела: фобії тварин, природних явищ, певних ситуацій (клаустрофобія), крові чи клінічних операцій.
Соціальні фобії — найбільше впливають на якість життя, а отже, є набагато складнішими. Люди з такими фобіями переживають стрес і відчувають постійну загрозу своїй особистості. Вони стають антисоціальними та уникають більшості соціальних зв’язків, тому є обмеженими у виборі способу життя та можливостях розвитку.
Агорафобія — не менш складна форма, часто йде пліч-о-пліч із панічним розладом. Людина боїться повторення панічного нападу, особливо якщо немає шансів отримати медичну допомогу. Це дещо схоже на страх відкритих просторів, але є трохи ширшим — страх бути далеко від будинку або рідних там, де може статися щось погане — серцевий напад чи чергова панічна атака.
Слабкими до фобій людей робить біологічна та фізіологічна вразливість. Коли людина, що страждає на певну фобію, стикається з об’єктом чи ситуацією, активується певна нейроанатомічна структура. Це стимулює підвищену реактивність мозку на ці процеси, а отже провокує тривожність, страх, різкі зміни настрою тощо.
Також існує психологічна вразливість — наприклад, перебільшення ймовірності негативного наслідку, себто надлишкова паніка. Інший приклад — «чорно-біле» мислення, коли будь-який неідеальний результат сприймається як цілковитий крах та поразка.
Варто враховувати й мікро- та макросоціальні фактори. Мікро — це про вплив нашого оточення: дитина, що «заражається» поведінковими особливостями дорослих, або школяр і його нова компанія друзів.
З мікросоціальних зростають макросоціальні фактори, які вже впливають на держави, культури та цілі народи. Найкращий приклад — зрадофілія абсолютної більшості українських ЗМІ у період 2014-2019 років. Висвітлюючи будь-які теми у негативній площині, горе-журналісти провокували той самий негатив у свідомості довірливого народу.
Фобії досить поширене явище, проте добре надається до коригування. Це означає, що визнання проблеми справді наполовину розв’яже її. Що довше ви уникаєте страху об’єкта чи ситуації, то важче буде боротися з фобією. Саме тому часом нам потрібна допомога фахівця. Наразі виділяють два основні методи терапії:
Систематична десенсибілізація — дещо схоже на поступове звикання. Людині пропонують ситуацію або об’єкт фобії «в малих дозах», поступово її збільшуючи. Наприклад, якщо людина боїться громадського транспорту, вона спочатку їздить в супроводі психотерапевта, потім самостійно проїжджає одну зупинку, потім дві й так далі.
Когнітивно-поведінкова терапія — це коли психотерапевт допомагає скоригувати неправильне мислення, негативні переконання та установки. Фахівець розбирається у причинах страху та розробляє певну систему вправ для його лікування.
Якщо близька вам людина страждає на фобію, яка заважає їй жити — варто звернутися до фахівця. Психіатри — ледь не єдина категорія, для якої юридично існує «лікарська таємниця», але ви маєте обирати спеціаліста з огляду на власні вподобання та надійні рекомендації. Ви зрозумієте, що обраний вами фахівець добрий за тим, що помітите зміни у своєму світогляді та поведінці. Загалом, приблизно 40 годин сеансів має вистачити, щоб відчути перші результати.
Пошук спеціалістів можна розпочати з каталогу Мінсоцполітики чи Док.юа. Будьте здорові!
