В ситуації, коли український уряд вживає заходів з протидії поширенню коронавірусу, багато хто ставить собі питання, чи не порушують такі заходи їхні права.

Насамперед – є різниця між «порушенням» і «обмеженням» прав. Порушення права означає, грубо кажучи, що свавілля іншої особи не дає вам скористатися своїм правом. Якщо це сталося, ви можете претендувати на поновлення порушеного права, відшкодування збитків тощо.

З «обмеженням» все трохи складніше. Обмеження прав вважається правомірним, тобто не тягне за собою жодних компенсацій. Як же їх відрізнити?

Правовою основою обмеження прав людини є Конституція України, зокрема стаття 64, у якій йдеться: Конституційні права і свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України

Отже, обмеження не можуть довільними. 

У тій же Конституції згадані випадки, коли те чи інше право може бути обмежене саме задля громадського здоров’я. Це, наприклад, свобода думки та слова, світогляду і віросповідання, право на об’єднання, мирні зібрання тощо.

Закони

Захист населення під час поширення інфекційних хвороб, звичайно ж, пов’язаний з такими обмеженнями. Деталізує їх Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб», що передбачає умови для запровадження карантину. Зокрема, там написано, що карантин встановлюється і скасовується Кабінетом Міністрів. А сучасної ситуації торкається відома Постанова Кабміну від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню COVID-19». Вона, власне, і встановила на всій території України карантин та запровадила деталізовані обмеження прав людини.

Здається, розібралися, але виникає інше питання: чи будь-які обмеження прав людини, введені владою, є правомірними? Чи достатньо простого посилання на норму закону чи Конституції, щоб обмежити права? Або чи можлива ситуація, коли саме держава вчиняє свавілля, що порушує права під приводом «законного» втручання?

Думаю, жодна країна не застрахована від такого, і наша також. А як відрізнити свавільне порушення від правомірного обмеження — знає Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Як відомо, Україна приєдналася до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якою утворено ЄСПЛ. Тому не лише сама Конвенція, але й рішення цього суду є для нас обов’язковими.

Тут важливо сказати, що ті самі дії уряду, що запроваджують карантин, цілком можливо, будуть перевірятися Європейським судом на відповідність Конвенції, якщо відповідна скарга буде подана громадянином України.

Вирішуючи справи між громадянами держав та власне державами, ЄСПЛ виробив величезну практику, яка дозволяє уявити, на що ж саме зважатиме суд при розгляді наших «карантинних» обмежень.

Отже, справді: у надзвичайній ситуації обмеження свободи допускається. Але потрібна вагома причина. Окремі статті Конвенції дозволяють втручання в основні права там, де це є «необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров’я».

Насамперед, реакція держави під час надзвичайної ситуації мусить базуватися на фактичних даних, а не визначатися політичним тиском або потребою щось робити. Має бути чітке наукове і медичне обґрунтування екстрених заходів.

Чи виправданий карантин?

Говорячи про виправданість втручання уряду в наші права, потрібно дізнатися (далі — мовою суду): чи дійсно мала місце суспільна небезпека, чи були вжиті заходи адекватними щодо загрози та чи було достатнім національне законодавство.

Не хочу заглиблюватися в хащі, але якщо коротко, то є три чинники, які мають збігатися, щоб ЄСПЛ вважав, що держава діяла правильно, обмежуючи права. Це:

  1. якісний закон — чіткий, передбачуваний і доступний;
  2. законна виправдана мета — конкретні, досяжні, реалістичні та обмежені в часі цілі, спрямовані на покращення ситуації в майбутньому;
  3. суспільна необхідність — дотримання балансу прав однієї людини з балансом прав всієї нації на здорове існування та безпечне середовище. Це баланс інтересів індивідуального і громадського здоров’я.

Зараз багато говорять про те, що невідомо, чи запроваджені урядами різних країн обмеження знімуть після закінчення пандемії. Можливо, вони залишаться у м’якішій формі. Можливо, уряди використають ситуацію для того, щоб змінити свої відносини з громадянами в бік більшого контролю.

Думаю, що наразі українці приймають необхідність карантину саме з огляду на його виправдану мету — зупинити поширення небезпечної інфекційної хвороби. Без цієї мети обмеження прав не будуть ані законними, ані необхідними, ані виправданими. Суспільство повинне погоджуватися в одній базовій речі: наявність обмежень приносить всім нам більше доброго, а їхня відсутність — більше поганого. Якщо це відчуття втратиться, то не буде того самого балансу між правами людини (на свободу пересування, зібрань…) і правами нації (на безпечне середовище).

Чи повністю дотриманий це баланс зараз — питання цікаве. Наприклад, я не впевнений у доцільності заборони «відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності». Відомо, що вірус передається від людини до людини. Дотримання соціальної дистанції — найефективніший спосіб зупинити поширення вірусу. Отже, якщо я буду перебувати в «заборонених» зонах на достатній відстані від інших людей, або взагалі наодинці, це жодним чином не вплине на громадське здоров’я. То чи переслідує ця заборона заявлену мету?

Поряд зі специфічними заборонами, впроваджуються і заходи юридичної (адміністративної, кримінальної) відповідальності за їх порушення. ЄСПЛ такі дії також віддає на розсуд державної влади, хоча тут можуть бути питання щодо пропорційності санкцій, легітимності доказової процедури тощо. Але це вже інша тема.

Хай там як, рано чи пізно епідемія закінчиться, і карантинні обмеження мають бути зняті, оскільки буде досягнута мета їх запровадження. Невідомо, наскільки ефективною буде боротьба уряду з коронавірусом, але після нормалізації епідемічної ситуації суспільство повинне повернути собі всі права, що були тимчасово обмежені. Якщо влада вирішить, що обмеження мусять залишатися під іншим приводом, це означатиме, на жаль, чіткий відхід від демократичних засад управління та вимог Конвенції про захист прав людини.

В підсумку

Тому основний пункт — це тимчасовість та цілеспрямованість заборон, які самі собою можуть бути і досить суворими, але не безстроковими. Неприпустимим є підхід як в Угорщині, де прем’єр-міністр Віктор Орбан домігся нових широких повноважень під час надзвичайного стану. Ці повноваження, хоч і зумовлені боротьбою з пандемією коронавірусу, явно виходять за межі ролі виконавчої влади. Зараз Орбан може, не озираючись на парламент, керувати країною, як йому заманеться. І, що найважливіше, таке право йому надане без будь-якого обмеження в часі.

Останніми днями українські ЗМІ пишуть про план послаблення карантинних заходів. Це вселяє надію на те, що українська влада розуміє: права є постійними, а обмеження прав – тимчасовими. Звичайно, наше життя після карантину зміниться. Доведеться відновлювати втрачене в економіці. Але економіка не зможе вийти на докризовий рівень, якщо права громадян не будуть такими ж, як до коронавірусу. Сподіваюсь, влада це розуміє.

Дмитро Говор, адвокат (сайт, фейсбук).

Коменти

Себастьян

Вот полный комментарий: Я не увидел ни одной ссылки на статью в конституции, которая б оправдывала нарушение прав граждан. Именно нарушение, потому что со стороны закона нет оправданий на применение таких варварских методов. Адвокат ссылаеться на суд который должен определить правомерность, так что ж это за ясность закона для которого нужен суд чтоб выяснить правомерность? Если есь угроза человеку, то пусть человек сам, добровольно сидит дома, зачем же это делать принудительно? задача государства предупедить, обьясняю на примере с сигаретами, гражданам запрещено травить себя никотином? нет. Но граждане предупреждены что это смертельно опасно. Почему это банят народ при карантине а сигареты не банят, что за двойные стандарты? Почему в одном случае убивать себя добровольно разрешено а в другом случае нет? При том что смертость от вируса не такая уж и большая, убивает меньше людей чем курево. Человеку запрещенно гулять по паркам, и это в свободной то стране!!!!!!! Штрафы по 17к за то что ты вышел без собаки. Собака ценне чем ребенок. С ребенком погулять нельзя а с собакой можно, ну не маразм ли? При том что нулевая смертность среди детей, и заболеть на открытом воздухе практически нереально. Карантин убьет куда больше людей чем вирус. Люди умрут от голода, потому что предприятия закроются, бизнесс обвалится, рабочих мест станет меньше и здравствуйте приехали. Это ли целесообразное разумное решение Убить тысячи в обмен на пару сотен спасенных стариков от вируса? И ведь кризис убьет куда больше перспективного населения чем ничего не приносящие госудраству и всему народу старики. Но вот тотальный контроль останется, да вы сможете ходить по паркам после карантина, но с обязательным приложением “Дия” в смарфоне. Что есть аналог “ВиЧата” в китае. По поводу статьи что выдал Адвокат, вода водяная, по сути не сказано ничего. Хотя был задат конкретный вопос, но что поделать, профессиональная привычка, в судах разглагольствовать главное чтоб копейка с клиента капала и все тянулось как можно дольше…..

Себастьян

Я не увидел ни одной ссылки на статью в конституции, которая б оправдывала нарушение прав граждан. Именно нарушение, потому что со стороны закона нет оправданий на применение таких варварских методов. Адвокат ссылаеться на суд который должен определить правомерность, так что ж это за ясность закона для которого нужен суд чтоб выяснить правомерность? Если есь угроза человеку, то пусть человек сам, добровольно сидит дома, зачем же это делать принудительно? задача государства предупедить.