До закінчення 1999-го року залишалися лічені години. У темній, схожій на морг кімнаті, вщерть набитій дивними боксами із замороженими людьми, сидів кур’єр. Стівен відкоркував колу та, похитуючись на стільці, чекав, коли замовник розрахується за доставлену піцу. Однак замовника він так і не побачить: невдалий рух – випадкове падіння зі стільця прямо у бокс, який миттєво зачинився. Так нас знайомлять з кріонікою та головним героєм в одному з найкращих сай-фай мультсеріалів – «Футурамі».

Кріоніка. Трохи історії

Вперше гіпотезу про те, що людей можна заморожувати, аби пізніше розморозити та вилікувати їхні хвороби, висунув Роберт Еттінгер у книзі «Перспективи безсмертя» 1962 року. Шістдесяті роки стали часом значного наукового поступу – людство запускало перші супутники, планувало освоєння нових планет. Інтернет, перші ігрові приставки, комп’ютерні миші та аудіокасети – усе це родом із шістдесятих. Швидкий прогрес став чудовим підґрунтям для розвитку і не надто наукових течій, як-от кріоніки.

Лише за три роки після книги Еттінгера відбувся перший експеримент із заморожування людини, який, однак, вийшов невдалим. 1967-го «Каліфорнійська спільнота кріології» (КСК) заморозила другу людину – професора психології при Каліфорнійському університеті Джеймса Бедфорда.

Наприкінці життя Бедфорд страждав від раку нирок і погодився на замороження після смерті до кращих часів. Професор був настільки оптимістичним, що пожертвував 100 000$ (нині це становило б приблизно 750 000$) на розвиток технологій замороження. Значну частину цих коштів родина професора Бедфорда витратила на судові позови з вимогами його поховання.

Огляд тіла Джеймса Бедфорда 1991 року. Alcor стверджує, що тіло перебуває у чудовому стані.

На той час кріоніка виглядала простіше, аніж сьогодні. Спочатку Бедфорда помістили у сухий лід на кілька днів, а потім у посудину Д’юара – по суті, великий термос, наповнений рідким азотом. За свідченнями Роберта Нельсона, тогочасного керівника КСК, «Бедфорд і не розраховував на повернення до життя. Він лише хотів стати в пригоді науці». Пізніше Нельсон, який, перш ніж очолити спілку, ремонтував телевізори, напише книгу «Ми заморозили першу людину».

З 1967-го Джеймс Бедфорд залишається найстарішою людиною, яка чекає свого часу на відновлення. Відтоді до нього «приєдналось» майже 250 осіб

Кріоніка сьогодні

Прихильники кріоніки сьогодні мають два основні аргументи. По-перше, немає жодних наукових даних про те, що кріоніка не подіє. Як приклад наводять сибірських кутозубів, яких знаходять у вічній мерзлоті і які оживають після того, як їм дали відтанути. По-друге, самі ж компанії стверджують, що тіло таки навряд чи вдасться відновити, однак вони вірять, що холод зберігатиме мозок до часів, коли можна буде отримати з нього інформацію.

Відкрито про бажання заморозитися в різний час заявляли Пітер Тіль, співзасновник PayPal, співачка Брітні Спірс, аніматор Сет МакФарлейн та журналіст Ларрі Кінг.

Сьогодні у світі є два основні центри кріоніки – американська Alcor та російська KrioRus. За зберігання тіла Alcor просить від 200 000$ (хоча сама компанія визнає, що тіло не потрібне), а мозку – від 80 000$. Російські ціни менш кусючі – «лише» 36 000$ за зберігання тіла та 15 000$ за мізки. Причиною є більш комуністичний підхід росіян, які утримують кілька людей в одному контейнері з рідким азотом. У США кожному надають окрему посудину Д’юара.

«Групові» резервуари KrioRus

Одразу після смерті кров «пацієнтів» (прихильники кріоніки називають померлих саме так) замінюють кріоконсервантом, який мав би зберігати клітини від ушкоджень. Пізніше «пацієнтів» охолоджують за допомогою рідкого азоту до температури -196 градусів за Цельсієм. Цей процес, який називається «вітрифікація», винайшли на початку 90-х років, щоб зберігати органи для подальшої трансплантації. Вітрифікація дозволяє вберегти тканини нутрощів від пошкодження кристаликами льоду. Проблемою є те, що органи для трансплантації зберігають не більш ніж 30 годин, а не десятки чи сотні років.

Хто підтримує кріоніку?

Ставлення до кріоніки відрізняється у США та Росії. Скажімо, у Штатах більшість «пацієнтів» – це лібертаріанці, які бояться, що одного дня життя закінчиться. Інша частина хотіла б стати певною мірою першопрохідцями. Вони хотіли б подивитися, як воно – жити у майбутньому, чи, принаймні, отримати такий шанс. Більшість прихильників кріоніки позитивно ставиться до науки та вірить у швидкий науковий прогрес. Часом трапляються і дивні випадки.

Моя дружина подзвонила мені, коли я був на роботі, й плакала: «Пайп помер! Пайп помер!». Я зміг лише відповісти «Неси лід». Я швидко повернувся додому й усю ніч їхав з Лос-Анджелеса до Скотсдейла 600 км (де розташована штаб-квартира Alcor), щоби заморозити свого кота

   Тріппер МакКарті, програміст

Прихильність до кріоніки жителів держав СНД можна пояснити тим, що після розпаду СРСР люди почали більше вірити у містику. На сайті KrioRus йдеться про мільйони мільярдів нанороботів, які введуть людям, років так за п’ятдесят, технології моделювання мозку та кіборгізацію. Сайти компаній, що практикують кріоніку, виглядають доволі футуристично, тому на це «купується» чимало людей.

Онук першої «пацієнтки» KrioRus пів року зберігав її заморожений мозок в сусідній кімнаті у сталевому контейнері. Для цього йому доводилось що чотири дні купувати кілька кілограмів сухого льоду.

Що маємо у підсумку?

Поки кріоніка більше скидається на систему вірувань, аніж на наукову гіпотезу. Ніхто не знає, коли відновлять пацієнтів і, зрештою, чи це взагалі станеться. Жоден прихильник кріоніки не скаже, чи ефективний процес вітрифікації та яким воно буде, те омріяне майбутнє.  Грошей, коли щось піде не так, теж ніхто не поверне. Однак кріоністи твердо вирішили зробити ставки на непереборну силу науки та її майбутню перемогу над смертю. І хтозна, чи не виявляться вони тими диваками, які врешті-решт матимуть рацію.

Можливо, так нас вивчатимуть майбутні нащадки: Як археологи та фізики визначають вік знахідок?

Відео

Також дивіться наше відео про те, що таке кріоніка:

Коменти